5.1. Дискурсивно-етична трансформація економічної теорії

Прагнення застосування комунікативної етики до соціального буття людини, природно, не вичерпується сферою політики, а становить частину загальної стратегії підпорядкування ціле- і стратегічної раціональності етичним нормам, або комунікативній раціональності. У зв'язку з цим у царині філософії господарства здійснюються пошуки "трансформації" економічної теорії за аналогією із "трансформацією філософії" К.-О. Апеля і "зміною парадигми" соціальної теорії Ю. Габермаса. Таке завдання висуває перед собою, зокрема, швейцарський представник філософії економіки П. Ульріх у праці "Трансформація економічного розуму" та інших творах. Намагаючись відновити втрачену єдність економічної теорії та етики на основі мовно-прагматичного методу, Ульріх розглядає свою концепцію як "зміну парадигми" в історії економічної теорії, як частину "повороту тенденції" в ціннісних орієнтаціях економічного розпитку. Пошуком такої переорієнтації відзначені також статті Апеля "Дискурсивна етика як етика відповідальності і проблема економічної раціональності", "Інституціональна етика чи дискурсивна етика? Проблема інституціонального застосування моральних норм до системи ринкового господарства" та ін. Необхідність такої переорієнтації випливає з кризового стану сучасного суспільства, про що вже йшлося. Вона стає зрозумілішою, якщо звернутися до головних етапів розвитку економічної теорії.

Згадаймо, що починаючи з Арістотеля економіку визначали разом з етикою та політикою як дисципліну практичної філософії. Фома Аквінський за часів схоластики (розквіту "церкви знання") також розробляв учення про економіку як частину філософії моралі. У центрі економічних дослід-

182 AM. Єрмоленко. Комунікативна практична філософи

жень були роздуми про справедливу ціну, справедливий прибуток, виправдання приватної власності тощо. Лише починаючи з XVIII ст. політична економія виокремлюється в самостійну дисципліну мірою того, як інституціоналізується й виокремлюється в самостійну систему національне господарство. ? буржуазній політичній економії можна вирізнити кілька стадій розвитку. Перша — класично-ліберальна, заснована А. Смітом і Дж.С. Мілем, — ще не відокремлюється від моральної філософії. І Сміт, і Міль, як відомо, були моральними філософами. Політична економія в цей час так чи так відбивала тотальну вплетеність господарства в нормативні структури традиційного "закритого" суспільства. І хоча А. Сміт вже цікавився пізнанням вільних від цінностей функціональних механізмів господарства (насамперед ринку, тобто, за сьогоднішнім визначенням, системними механізмами інтеграції), котрі відокремлюються від традиційних форм соціальної інтеграції шляхом інституціо-нального виокремлення ліберального ринкового господарства, — він, як філософ моралі, не висував ідею "суто економічної раціональності", отже й функціонально-раціонального (системного) управління1. В той же час у Сміта з'являються зародки розуміння зв'язку свободи ринкових механізмів і раціональності, ефективності економічної системи. Тут можна окреслити паралель з Кантом, який розглядав свободу як безумовну передумову практичного розуму. Важливим також є розуміння Смітом того, що єдиним критерієм ефективності ринкової взаємодії може бути лише вільна згода її учасників як передумова гармонії між прагненням прибутку і всезагальним благополуччям. Тому, на думку Ульріха, багато його ідей можна використовувати, але не у вигляді реставрації ліберальної господарської етики, а як критичну, що відповідає сьогоденню, її реконструкцію.

На наступній стадії розвитку економічної теорії — и "чистій економії" здійснюється відокремлення останньої від господарської етики. Автономна політекономія є насправді історичним відображенням автономної економіки, що за часів розквіту досягла свого вищого щаблю й почала розвивати майже незалежну від традиційних цінностей суто індустріальну динаміку раціональності, коли прибуток стає самоціллю. Відповідно відгалужується від застарілих моральних питань і теорія господарства, що зосереджує свою

Розділ V. Етика та господарство

183

увагу на проблемах ефективності системного управління. Вона вже більше не намагалася бути моральною філософією, а прагнула бути вільною від нормативних вимог, вільною від цінностей, теорією господарства на кшталт наук про приро-ду. Критикою цих явищ переймалися гуманітарні та соціальні науки (часто-густо протилежних методологічних напрямів та ідеологічних уподобань) другої половини XIX і всього ХХ століття, найрадикальнішим серед яких став марксизм.

Етична нейтралізація і теоретизація були досягнуті, хоч як це парадоксально, на основі утилітаристської етики та її суто калькуляційної концепції раціональності, внаслідок чого виникла концепція двох світів: з одного боку, вільної від цінностей теорії господарства, з іншого — позаекономічної господарської етики. Однак в утилітаризмі закладено й інший потенціал. Утилітаристська етика є телеологічною, яка виходить з морального принципу, за яким дія оцінюється як морально добра, якщо її наслідки є добрими, і фундується (на відміну від старих етичних принципів) не на політичному або релігійному авторитеті чи традиції, а на раціональному розрахунку. Відтак вона репрезентує уні-версальну порівняльно-прагматичну передумову раціонального обгрунтування норм. Відбувається діалектичний процес: з одного боку, утилітаризм, долаючи межі моральності в старому, традиційному сенсі, певним чином постає як неморальний принцип; а з іншого — він є передумовою створення нової моралі, де добро дістає свій статус на "рин-ку" комунікативної взаємодії, який лишається лише "добу-дувати регулятивним принципом ідеального ринку .

Цей потенціал розгортається в сучасній західній економічній теорії, яка переживає третій етап, пов'язаний з подоланням суто економічного підходу до ефективності господарчої системи. На часі намітився перехід від "внутрішньої" ефективності економічної системи до "зовнішньої", що ви-значається взаємовідносинами із суспільним життєвим світом і довкіллям (оскільки те, що є раціональним економічно, погрожує втратою розумного сенсу щодо життєвої практики і якості життя як таких). Це означає, що раціональність економіки треба розглядати в ширшому контексті, передусім в її відповідності чи невідповідності до практичних (нормативних) ціннісних уявлень. Йдеться про створення таких інституціональних меж, які долали б

184 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

вузькоутилітарні підходи "чистої економіки", а отже й суто економічної раціональності ринку і були б підпорядковані практичному розумові, який, як ми знаємо, є морально етичним розумом.

Відтак ця проблема конкретизується з'ясуванням спів відношення моральної сфери і сфери економіки. Проблем» ускладнюється тим, що, як показав Н. Луман, процес системної диференціації суспільства є незворотним, і кож на з цих систем керується власними кодами (сфера моралі — кодами добро/зло, добре/погане; сфера економіки — прибутки/збитки). Спроба подолати відмінність між згаданими системами призводить до втрати господарської ефективності, що засвідчує економіка "реального соціалізму", безпосередньо підпорядкована політичним та ідеологічним (квазіціннісним) системам. Отже, проблема полягає в тім, щоб віднайти механізм подолання конфлікту між моральними нормами (а відтак і всезагальним благом) та госпо дарським принципом прибутку, не демонтуючи відмінність між цими двома сферами.

Багато дослідників пов'язують спроби створити нову політекономію з Джеймсом Б'юкененом, котрий вважається засновником теорії консенсусу ефективності соціального ладу, а також колективних рішень щодо економічних дій. Б'юкенен намагається доповнити концепцію "ринкового договору", який обмежується вільним консенсусом партнерів ринку, концепцією суспільного договору, що залучил би усіх членів суспільства. Однак, на думку представників комунікативної теорії, хоча Б'юкенен і визнає мовно-прагматичне ядро інституціонального повороту ідеї економічної раціональності, він намагається здійснити цей поворот поза етикою раціонального взаєморозуміння, оскільки кожниіі фактичний консенсус вже і є, на його думку, раціональним2.

Висунувши програму зміни парадигми економічної теорії, Ульріх вважає, що вона має здійснюватися на кшталт мовно-прагматичного зняття економічної раціональності в практичному розумі вільних і зрілих людей. Із трансформацією нормативної фундації економічної теорії за напрямом від утилітаристської до комунікативної етики можливим є методологічний синтез економічної раціональності та філософськи рефлексивної моральності.

Розділ V. Етика та господарство

185

Перехідним етапом у розвитку ідеї поєднання економіки з морально-практичними критеріями є концепція "якості життя". Тут економіка орієнтується вже не просто на вартісні, а й на якісні показники, які постають виразником ідеального "доброго життя", чи всезагального блага, що й довершується в концепціях "соціального ринкового господарства", які вельми поширені в Німеччині. Ідея "соціального ринкового господарства" полягає в тім, аби підпорядкувати економічну раціональність (ефективність) ідеї "всезагального блага". Відповідно постає питання: в чому полягає благо для всіх?

Характерним прикладом відповіді на це питання є економічна теорія К. Гоманна3, в якій розробляється етика підприємництва і відповідна стратегія етичної легітимації інституціональних рамок ринкового господарства, яка характеризується такими трьома аспектами. По-перше, на відміну від неоліберальної (яка водночас є й неоконсервативною) концепції Ф.А. фон Гайєка, згідно з якою ринок вже і є етичною категорією, Гоманн висуває концепцію соціального ринкового господарства, яка передбачає підпорядкування економіки "загальному благополуччю" і солідарності усіх, а відтак і пріоритет політики над економікою. По-друге, на відміну від "реально існуючого соціалізму" цей пріоритет відзначається не бюрократичним прямим втручанням в економіку, а ідеєю демократії, яка тісно пов'язана з консенсусом в інтересах усіх учасників. І, по-третє, обгрунтування господарської етики тут пов'язане не з метафізичним обгрунтуванням, а з ідеєю демократичного консенсусу, хоча водночас дослідник посилається на традиційно визнані золоте правило або кантівський категоричний імператив, розглядаючи їх, проте, як орієнтири інституціональної етики всезагального блага та "солідарності усіх людей", тобто поза апеляцією до регулятивного принципу ідеальної комунікації4.

З цього погляду комунікативна трансформація економічної теорії здійснюється на тлі загальної тенденції подолання обмеженості суто ринкової раціональності в концепції "соціального ринкового господарства". Вона лише надає де-субстанціального формального характеру самим поняттям "доброго життя", "всезагального блага", "соціального рин-

186 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

кового господарства", "солідарності усіх людей" та ін., що й проступає у формальній ідеї справедливості (чим на справді й постає "симетричне відношення індивідів у кому нікації" з приводу продукування змістових ціннісних орієн тацій економічного розвитку).

Мовно-прагматичне зняття економічної раціональності в комунікативно-етичній ідеї означає руйнацію концепції двох "світів" — суто економічної і позаекономічної раціо-нальностей. Методологічне включення економічної кальку ляції в суспільний процес досягнення взаєморозуміння щодо фундаментальних норм і цінностей не означає, однак, прос того повернення до традиційної концепції єдності еконо мічної теорії та етики. Ульріх пише, що він аж ніяк не постулює повернення до домодерного стану, коли економічна теорія була вплетена в моральну філософію, а господарство — в систему традиційних цінностей. Це був би регрес еко номічної науки, який не відповідав би структурній ди ференціації сучасного індустріального і постіндустріального суспільства.

У своїй концепції поєднання (комунікативної) етики і економічної теорії Ульріх виходить з "діагнозу доби", що характеризується як "колонізація життєвого світу" внаслідок роз'єднання системи та життєвого світу, і підкорення останнього першою. "У вільному суспільстві зрілих громадян не система повинна контролювати життєвий світ (техно-кратія), а комунікативна спільнота, що має відношення до життєвого світу, — систему (демократія)"5.

Тому проблема поєднання етики та економіки є виявом фундаментального завдання — "деколонізації життєвого світу" на основі поєднання системи та життєвого світу. Однак цей процес не можна розглядати як повернення до такого механізму носія смислів і цінностей, яким є традиція, до чого апелює неоарістотелізм ціннісного консерватизму: оскільки остання, якщо вважати її головною формою, не відповідає сучасному складному суспільству. Водночас і "ціннісно-нейтральні" моделі — концепція державного системного управління, і програма, яка спирається на віру в "природне" ринкове управління, — однаково виявилися консервативними і "блокують шлях до нового берега". Тому, підсумовує Ульріх, "специфічно сучасний

Розділ V. Етика та господарство

187

смисловий потенціал зосереджується виключно в комунікативному потенціалі взаєморозуміння зрілих громадян: місце традиційно встановлюваної і нормативно приписаної згоди в традиції переймає аргументативне взаєморозуміння щодо смислових орієнтацій діяльності, яке грунтується на раціоналізації життєвого світу"6.

Структурній диференціації сучасного суспільства відповідає не концепція двох світів і не концепція їх єдності на грунті традиції, а трирівнева концепція соціально-економічної раціональності. Сутність даної концепції полягає в тім, що в ній економічний принцип раціональності диференціюється згідно з трьома інституціональними площинами. Кожна з цих площин може бути підпорядкована відмінним соціально-економічним головним функціям та відповідним типам раціональності. Можна сказати, що в цих площинах Ульріх намагається поєднати концепції раціональності Вебера, Габермаса і Лумана.

У верхній площині суспільного договору інституціональ-на господарча етика звернена до політико-економічного стану взаєморозуміння у сфері легітимації і контролю економічної системи. Соціально-економічна проблематика розв'язується тут згідно з комунікативно-етичною ідеєю раціональності.

На середньому рівні економіки діє принцип системної раціональності, згідно з яким економічна теорія орієнтується на розв'язання комплексної проблеми функціонального управління автономною економічною системою, враховуючи пи цьому колективні уподобання, як вони задаються системі політико-економічною спільнотою.

Система має функціонувати, виходячи не лише з власного смислу, а знаходячи сенс у своєму внеску в суспільну якість життя. Розв'язання проблематики, пов'язаної із управлінням у площині системи, тільки таким чином може отримати адекватну функціональну, соціально-технологічну перспективу раціональності.

У площині персональної дії ця проблематика, у підсумку, відповідає калькуляційній моделі раціональності утилітаристської етики. При цьому утилітаристський розрахунок не вичерпується конкуренцією і суто егоїстичними інтенці-ями. Завдяки верхнім двом рівням він відкриває простір для ефективного здійснення альтруїстських цілей у сенсі персональної етики відповідальності7.

188 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

Ці площини відповідають трьом аспектам раціональності економічної діяльності. Поєднання системи госпо дарства з життєвим світом не відкидає ані калькуляційної, ані системно-функціональної раціональності. Тут ідеться про їх органічну взаємодію, за якої один щабель немовби знімає попередній, визначає його сенс. Так, скажімо, коли йдеться про функціонування підприємства, то треба враховувати усі три сфери. У площині оперативного застосу вання засобів (або оперативного менеджменту) діє інстру ментальна, або калькуляційна, раціональність розрахунку з метою отримання прибутку. Без цього взагалі неможли ве сучасне підприємство. Однак ця площина знімається наступною — щаблем стратегічного системного управління (стратегічним менеджментом). Тут ефективність розглядається на макросоціальному рівні стратегічної, або системної, раціональності, засобами якої є державне і ринкове регулювання з метою розв'язання проблем управління, тобто опанування складності і невизначеності систем. Це — площина соціальної технології.

І, нарешті, найвища інстанція в економіці — рівень підприємницько-політичного взаєморозуміння щодо колективних уподобань в царині цілей, норм і цінностей. Це — сфера досягнення злагоди щодо "кінцевих смислів" виробництва; комунікативна раціональність, засобом якої є діалог з метою усунення конфліктів, що виникають у сфері виробництва щодо його соціальних орієнтацій.

Отже, якщо підприємництво не є ціннісно-нейтральним, оскільки в ньому складаються і стикаються різні цілі та інтереси соціальних груп і кожна з них не має монополії на "економічний розум", тоді й виникає проблема виявлення колективного ладу уподобань і принципів підприємницької діяльності, що й слід розуміти, якщо виходити з комунікативної методології, як підприємницько-політичну проблему діалогу й досягнення порозуміння усіх можливих учасників. Оскільки не може бути чистого підприємницького інтересу (тобто незалежного від інших соціальних груп) і функціонуючий менеджмент не може існувати без чітких нормативних орієнтацій діяльності, то потрібно виявити практичні засоби узгодження інтересів для підприємництва також у його сфері. Якщо цей засіб не зводиться до привілеїв певних приватних інтересів, то тут достатньо було б критерію

І'озділ V. Етика та господарство

189

формального типу раціональності, не фундованого якимись субстанціальними ціннісними передумовами. Цьому відповідає ідея комунікативно-етичної раціональності, за якою иважається за необхідне досягнення аргументативного взаєморозуміння між усіма можливими учасниками, які взаємно визнаються зрілими суб'єктами для того, щоб досягти розумного і справедливого консенсусу.

Отже, для раціонального визначення колективного "стану уподобань" підприємництва неодмінною стає регулятивна ідея підприємницько-політичного діалогу. Згідно з нею спільні конфлікти щодо цінностей та інтересів підприємництва в ідеалі мають розв'язуватись через участь усіх можливих учасників у процесі скерованого розумом досягнення взаєморозуміння. Вона передбачає передумову ідеального економічного ладу.

При цьому виникає також проблема взаємного відношення регулятивної ідеї комунікативної етики підприємництва та прагматичних умов її застосування. Відповідні настанови для прагматичних кроків наближення підприємництва до регулятивної ідеї підприємницького діалогу мають розвиватися, за Ульріхом, у двох площинах: у площині персональної дії менеджменту треба розвивати ідею такого менеджменту, що орієнтується на консенсус; в інституціо-нальній площині підприємництва — ідею відкритого ладу підприємництва.

Реалізація ідеї менеджменту, який орієнтується на консенсус, безпосередньо випливає з регулятивної ідеї підприємницько-політичного діалогу. Вона полягає в постійному піклуванні про потенціал взаєморозуміння щодо ціннісних уявлень між менеджментом і усіма групами — внутрішніми і зовнішніми. Щодо потреб і домагань цих груп підприємництво повинно бути відкритим і відповідальним. З погляду менеджменту це означає утворення стійких відносин з усіма групами (співробітниками, клієнтами, постачальниками, а також державою чи критичною громадськістю), від підтримки та готовності до співробітництва яких залежить забезпечення довгострокового існування й успіху.

Другою поряд з ідеєю менеджменту, що орієнтується на консенсус, є ідея відкритої підприємницької конституції. Її Ульріх тлумачить як певний лад, функцією якого є

190 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

встановлення правил та методів підприемницько-політичного узгодження інтересів, обов'язкового для усіх учасників8. Вона спрямована інституціональним зближенням до регулятивної ідеї необмеженого підприємницько-політичного співто-вариства. Ця ідея протилежна моделі політично-економічного суспільного договору. Конститутивним для неї є врахування зовнішнього ефекту усіх можливих учасників, тимчасом як традиційне суспільне право, навпаки, є прикладом договору, побудованого на обміні лише між актуальними учасниками, виключаючи при цьому усіх інших. Згідно з чинним нині підприємницьким правом існує стільки ж зовнішніх ефектів, скільки й підприємницьких рішень.

Оскільки їх не враховують всередині підприємницько-політичного волевиявлення, то часто-густо для захисту своїх інтересів підприємці мають застосовувати засоби державного втручання. Цей шлях призводить не тільки до скрутностей під час усунення збитків (оскільки зовнішні ефекти регулярно беруть до уваги ті, хто їх застосував, лише після реакції з боку держави), а й до зростаючого звуження принципів вільного, децентралізовано організованого суспільства.

Навпаки, відкритий стан підприємництва з самого початку інтерналізує зовнішні ефекти в первинний чинник, підприємницько-політичного прийняття рішення як такого. З цією метою його наділяють дійсними правами заслуховування, інформації, звернення, скарг, відшкодування збитків тощо. Отже, ним створюються структурні передумови для того, щоб розв'язання конфліктів здійснювалося комунікативним, а не бюрократичним шляхом; примат координаційного рішення на підставі досягнення взаєморозуміння ставиться нарівні із субординаційною інтервенцією державних інстанцій. Відкритий стан підприємництва, як вважає Ульріх, багато в чому вже реалізовується в західних економіках. Це проступає в процесі консенсу-ального затвердження великих економічних проектів, програм тощо. Перед тим, як буде ухвалено той чи той проект, він має пройти не лише "вузьку" експертизу фахівців, а й підлягати обговоренню в найширших прошарках громадськості. І це й з економічного погляду значно вигідніше, ніж потім доопрацьовувати вже втілений проект, коли під тиском громадськості (наприклад, екологічних рухів) доводиться вносити суттєві корективи в його початковий

Розділ V. Етика та господарство

191

варіант, що пов'язано із значними збитками. Отже, демократія дедалі більше і більше постає не лише політичною, а й економічною категорією.

Згідно з підприємницькою етикою ідею орієнтованого на консенсус менеджменту і відкритий стан підприємництва слід розглядати як комунікативно-етично трансформовану ідею соціально-відповідального підприємництва.

В економіці, так само, як і в інших соціальних системах (зокрема, в концепції зорієнтованої на консенсус політики), місце монологічної відповідальності посідає діалогічне поняття відповідальності. Якщо порівняти два підходи до проблеми соціально-відповідального підприємництва — монологічний і діалогічний, то відмінність між ними поля-гатиме ось у чому.

Соціально-відповідальне підприємництво, засадничене монологічною концепцією відповідальності ("за"), передбачає утилітаристську етику максимування соціальної користі. Це output — відповідальність, де рішення приймають за учасників на основі патерналістського обліку їхніх інтересів (соціальний маркетинг), спираючись на модель асиметричної комунікації, коли одні учасники залежать від інших (ситуація панування — підпорядкування), а тому позбавлені відповідальності. Вона спрямована технократичним обрієм (панування менеджерів і експертів) і структурно-консервативним збереженням асиметричної комунікації.

Соціально-відповідальне підприємництво, зорієнтоване на політику консенсусу, навпаки, спирається на діалогічну концепцію відповідальності ("перед"), ядро якої становить комунікативна етика, а вихідним принципом є взаємне визнання індивідів як розумних зрілих персон. Це input — відповідальність, де рішення приймають разом усі учасники на основі діалогічного узгодження інтересів, що передбачає здатність до відповідальності усіх учасників. Ця концепція скерована розширенням демократичного обрію і структурно-критичним утворенням симетричної комунікативної ситуації9.

Таке застосування дискурсивної етики П. Ульріха дістало позитивну оцінку у фундатора комунікативної теорії Апеля, який, показуючи "велику симпатію" до проекту "інте-

192 AM. Єрмоленко. Комунікативна практична філософи

грації економічної раціональності в дискурсивну етику" Ульріха, водночас відзначає й певні розбіжності між цим проектом і своїм розумінням проблеми застосування дискурсивної етики до сфери господарства. Зокрема, Апель погоджується з Ульріхом в тім, що "принцип дискурсивної етики має бути обов'язковим не лише для підприємців як людей, а й також (виходячи з передумови ідеальної соціальної економії) має слугувати регулятивним принципом для нового визначення економічної раціональності діяльності як такої"10. Це означає, що підприємець повинен не просто постійно віднаходити компроміс між імперативом стратегічного підвищення ефективності і імперативом етичного дискурсивного приципу, а й (знову ж таки, виходячи із передумови ідеальної соціальної економії) виводити регулятивний принцип раціональності своєї діяльності як підприємця з принципу дискурсивної раціональності. Проте Ульріх, на думку Апеля, виходить із того, що передумови реалізації комунікативної етики (що є регулятивною ідеєю) начебто вже задані, а відтак ним недостатньо реф-лексується момент контрфактичності цієї етики, що зменшує критичний потенціал економічної науки. Ульріх виходить з того, що проблематика системно-функціонального управління, а відтак і проблематика "редукції комплексності" (Луман) начебто вже підпорядкована контролю комунікативної раціональності людини. Ця концепція дотична до утопії марксизму, згідно з яким стихія фактичних цілей діяльності людей знімається в "царстві свободи" таким чином, що люди вперше підпорядковують історію своїм колективним акціям11. Протилежною цій утопії є неоконсервативна абсолютизація системної теорії, яка цілковито виключає інтерсуб'єктивний контроль діючих індивідів за наслідками їхньої діяльності, підмінюючи комунікативну раціональність функціональною системною раціональністю.

Відтак Апель вважає справедливою критику Ульріха з боку К. Гоманна, оскільки в концепції Ульріха постає проблематичним подальше функціонування цілераціо-нальності та системної раціональності. Проте в головному, а саме у вимозі політично-демократичної легітимації значущого для усього підприємництва господарського ладу, як підкреслює Апель, між Ульріхом та Гоманном

Розділ V. Етика та господарство 193

немає розбіжності. У цьому сенсі комунікативна теорія загалом є дотичною (в певних межах) до концепції етичної легітимації ринкового господарства в економічній теорії Гоманна.

Ця дотичність полягає, по-перше, в концепції пріоритету політики над економікою як умови соціального ринкового господарства, по-друге — в ідеї демократії, яка тісно пов'язана із універсальним консенсусом у суспільстві, і, по-третє — в ідеї взаємозв'язку етики та політики, У концепції Гоманна ідея соціального ринкового господарства знімає концепцію ринкового господарства за допомогою концепції демократичного консенсусу між усіма учасниками. Як показує Апель, у підсумку Гоманн пов'язує реалізацію соціального ринкового господарства з мета-інституціональною функцією аргументативного дискурсу у свесвітньому масштабі, що, в свою чергу, передбачає визнання соціального ринкового господарства в глобальному масштабі, в тому числі й країнами третього світу. У цьому пункті комунікативна теорія є дотичною до концепції всесвітнього соціального ринкового господарства. "Проте, — підкреслює Апель, — до реалізації цього стану (і це добре знає Гоманн) ще так далеко"12.

Отже, ідея такого стану може виконувати лише регулятивну функцію, корелюючись вже не із золотим правилом, монологічним категоричним імперативом, а з дискурсивною етикою. І в цьому полягає розбіжність між комунікативною теорією і концепцією Гоманна, а також іншими концепціями інституціональної господарської етики, що заперечують ідеальний вимір етичних норм та цінностей. Ідея ринкового гоподарства має бути довершена ідеєю етично-соціального ринкового господарства, яка й собі має спиратись на регулятивний принцип ідеальної комунікативної спільноти дискурсивної теорії. Тому Апель прагне захистити комунікативну теорію від критики за недостатню операціональність, доводячи, що комунікативна етика в своїй двощаблевій стратегії якраз і уможливлює застосування етичних норм до сфери економіки; і в цьому сенсі вона розвивається на тлі загальної тенденції до подолання обмеженої, суто економічної раціональності і відповідного їй утилітаристського етосу.

7 9-329

194 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

<< | >>
Источник: A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. — К.: Лібра. — 488 с. 1999

Еще по теме 5.1. Дискурсивно-етична трансформація економічної теорії:

  1. Предмет економічної теорії та зміна підходів до його визначення. Функції економічної теорії
  2. 4.1. Дискурсивно-етична легітимація політичного ладу
  3. Розділ І КОМУНІКАТИВНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ФІЛОСОФІЇ
  4. 3.1. Соціально-філософські передумови теорії комунікативної дії
  5. Суть економічної системи та її основні елементи
  6. 2.1. Типи раціональності. Граничне обгрунтування етичних норм
  7. II. Методичні умови можливості реконструкції людської ситуації з етичного погляду
  8. Суть, етапи та форми міжнародної економічної інтеграції
  9. Розділ II ДИСКУРСИВНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЕТИКИ
  10. Особливості економічної та соціальної політики держави в Україні
  11. Зу—V              •              •              • и              •              ••              • . Основні напрямки та інструменти здійснення економічної політики держави
  12. Экзистенциальные трудности и дискурсивные практики
  13. Дискурсивная интуиция и интуитивная дискурсия. Оллиусианство и омоусианство
  14. Глава 3 ЛИТАНИИ И ЛАМЕНТАЦИИ: ДИСКУРСИВНОЕ ИСКУССТВО СТРАДАНИЯ
  15. 5.2. Дискурсивна етика та екологія: нові вимоги до етики за умов екологічної кризи
  16. ДИСКУРСИВНАЯ СИНЕРГЕТИКА СТИЛЯ Н. Ф. Алефиренко, Т.Р. Бакиева Белгородский государственный университет
  17. ПОНЯТИЕ ПРЕЦЕДЕНТНОСТЬ В КОНТЕКСТЕ ДИСКУРСИВНЫХ ИССЛЕДОВАНИЙ И.И. Чумак-Жунь Белгородский государственный университет