4.3. Ідеально-комунікативне подолання утопії

Концепція консенсуально-дискурсивного обгрунтування норм і цінностей передбачає апеляцію до ідеальної комунікативної спільноти як контрфактичної щодо реальної комунікації, що трансцендентується з "того, чого ще немає" (Е. Блох), тобто з майбутнього. Про зв'язки ідеальної комунікативної спільноти з інтенцією "передбачення майбутнього" Апель пише: "Контрфактичне передування ідеальної комунікативної спільноти швидше вказує на майбутнє в

172 A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія

розумінні регулятивної ідеї морального прогресу, яка може бути визначена як обов'язкова в кожній соціокультурно зумовленій ситуації кожним, хто аргументує"56.

Така методологія, а саме спроба розглядати ідеальну комунікативну спільноту як таку, що є контрфактичною, або апріорною, щодо реальної комунікації, а також такою, що виводиться з майбутнього, зазнає критики з боку системної теорії. Н. Луман, Р. Мюнх намагаються "зняти" проблему належного й існуючого на функціональній основі. її критикують представники "ціннісного консерватизму" (Г. Любое, Г. Рормозер виводять "ціннісні постулати" з минулого, що живе в традиції конкретної спільноти), а також ідеологи "постмодернізму" (П. Козловський), які розглядають саме життя як "нормотворчий чинник". Зокрема, впадає у вічі докір у "забутті реальності", у "забутті буття".

Розробка концепції "ідеального дискурсу" спричинилася до критики комунікативної теорії (етики) і в політичному розумінні як з боку правих, так і з боку лівих інтелектуалів. Звинувачуючи у прихильності до "поганої утопії", праві ідеологи закидають дискурсивній етиці нерозуміння легітимної функції соціальних систем і інституцій ("необмежений дискурс" розглядається як дестабілізуючий чинник) і навіть запідозрюють її в ідейному сприянні тероризмові (на думку Г. Люббе, "інтенція терористичного імперативу визначається шляхом ототожнення емпіричного суб'єкта з трансцендентальним"57). На підставі цього положення Люббе доходить висновку, що ідеальну комунікацію можна ототожнити з реальною і тоді остання стає вищою інстанцією з легітимації норм і цінностей, претендуючи на абсолютну істину, що може спричинитися до намагання втілити "істинні цінності" "тут і тепер" всупереч розвитку самої дійсності58.

Комунікативну теорію критикують також і ліві інтелектуали, зокрема представник латиноамериканської філософії визволення Е. Дюссель, за "чистий утопізм" і недооцінювання так званого онтологічного аргументу (який полягає в тому, що "крик" голодних і пригнічених вже апріорі є "останньою" й наочною зобов'язуючою моральною вимогою). З цього аргументу робиться висновок про те, що граничне обгрунтування етичних норм на основі принципу ідеальної комунікації не просто зайве — воно є ідеологічним

Розділ IV. Етика та політика 173

вивертом, яке приховує наявність соціальної нерівності, панування розвинутих країн над тими, що розвиваються.

У багатьох своїх статтях Апель і Габермас намагаються захистити комунікативну теорію від докору в утопізмі в "поганому сенсі" і визначити ставлення до утопії взагалі. Ці статті є частиною тієї дискусії з проблем утопії, що актуалізувалася останнього часу. Досить згадати міждисциплінарний колоквіум у Білефельді (1980)59, тематизації цієї проблеми на XIX Всесвітньому філософському конгресі в Москві (1993).

Водночас почала посилюватись і критика утопізму з боку неоконсерваторів, особливо у зв'язку із зростаючою загрозою тероризму, в якому є спроби втілити в життя "конкретні утопії", пов'язуючи їх із соціальними проектами лівих інтелектуалів.

Звичайно, комунікативна етика містить у собі певний утопічний вимір, відрізняючись, проте, від попередніх утопічних конструкцій, в тому числі і від конкретної утопії марксизму. Характеризуючи цю відмінність, Габермас зауважує, що утопія "суспільства комунікації" заступає утопію "суспільства праці"60. Ні Габермас, ні Апель не заперечують того, що утопічний вимір іманентно притаманний комунікативній теорії, є невід'ємним чинником трансцендентально-комунікативного методу. Зокрема, Ю. Габермас зазначає: "Якщо висушити оазиси утопії, тоді розшириться пустеля банальності й безпорадності"61. У такому самому дусі про важливість утопії пише Апель: "Утопія — точніше, певна форма утопічних їнтенцій людини, — може бути визнаною як неминуча і нездоланна"62. Водночас він, так би мовити, відмежовується від так званої конкретної утопії, або утопії в "поганому сенсі". Розглянемо докладніше зв'язок комунікативної етики й утопії, їх схожість і відмінність.

Подібно до утопії комунікативна етика виходить із відмінного від існуючої реальності ідеалу. У цьому розумінні вона відповідає позитивному визначенню утопічної свідомості, що міститься в книзі К. Маннгейма "Ідеологія та утопія"63. Водночас вона не тлумачить ідеал через уявлення про емпірично можливий альтернативний або протилежний світ, який має слугувати проектом змін наявної дійсності. Навпаки, вона розглядає ідеал лише як регулятивну ідею в

/

174 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

розумінні Канта, відповідність умовам реальності якої (наприклад, дискурсивному досягненню консенсусу) є бажаною, але не може бути цілком зреалізованою.

Однак цими розбіжностями не вичерпується внутрішній взаємозв'язок між етикою та утопією. На думку Апеля, етика ідеальної комунікативної спільноти не може бути вичерпаною тим, щоб розглядати ідеал лише як регулятивну ідею, тобто як таку інстанцію, що не пов'язана з реальністю.

Вона трансцендентальна, а не трансцендентна, і в цьому — її відмінність від визначення утопії, що його дає Маннгейм. Це означає: людина як істота, що говорить, аби мислити загальнолюдськими формами і мати спільну істину з іншими людьми, вже в реальній комунікації повинна передбачати ідеальну форму комунікації, отже й соціальної інтеракції як контрфактичної, тобто уявляючи її як формальну структуру альтернативного, або протилежного щодо наявної реальності, світу і керуватися нею. "У цьому феномені, — підкреслює Апель, — існує глибокий взаємозв'язок між етикою та утопією, а водночас, отож, між розумом і утопією"64.

Ще одна відмінність полягає в тому, що комунікативна етика містить у собі не "конкретну" утопію, емпіричну реалізацію якої можна уявити й описати або очікувати як майбутній суспільний стан, а ціннісно-нормативні настанови (формальні структури) ідеальної комунікації, емпірична реалізація яких у конкретному суспільстві потребує наявності вже достатніх історичних умов.

Отже, комунікативна етика постає певним "зняттям" положень утопії, що є водночас і збереженням, і відкиданням утопічних інтенцій. Продовжуючи традиції західноєвропейського утопізму, який пройшов шлях від утопій, побудованих на переміщенні в просторі, до утопій часу, а згодом — до спекулятивної філософії історії, представники комунікативного напряму вводять ідеальний вимір суспільства. При цьому, відмовляючись конструювати цей ідеальний стан у конкретних емпіричних визначеннях і виводити його каузально-телеологічно (даний метод стосується цілераціо-нальної стратегічної дії), вони схиляються до Кантової методології розгляду ідеалу, не приймаючи не тільки гегелівського зняття суперечностей між належним і існуючим, а й марксистського подолання утопічної свідомості на грунті

Розділ IV. Етика та політика

175

матеріалістичного розуміння історії. Тим часом "конкрет-(іоутопічний вимір" не зникає цілком, оскільки ідеал як контрфактичний стан входить у певні відношення з емпіричною реальністю, з її конкретними характеристиками, і в цьому сенсі має відбиток конкретики, але з протилежним щодо реальності знаком. На цьому грунтується критична функція комунікативної теорії, котра, обґрунтовуючи істинність цінностей і протиставляючи їх ідеології, спрямованій на збереження існуючого суспільного ладу, постає також критичною теорією суспільства, обґрунтовуючи ціннісні орієнтації політичних перетворень.

Неважко показати й інший взаємозв'язок утопії комунікативної етики та політики, що виявляється в ідеї демократизації політики. Адже регулятивна ідея раціональної політики суспільного ладу як раціонального комунікативного співтовариства, де відсутній примус і відносини регулюються принципами взаєморозуміння зрілих громадян, дістає свій вияв в ідеалі прямої демократії, на пошуки якого була спрямована філософія Просвітництва, насамперед філософія Руссо. Руссо замінює методологічний соліпсизм політичної утопії доброго панування Платона апріорним принципом безмежного й необмеженого співтовариства зрілих громадян, якому відповідає утопія вільного від панування суспільства.

Це виявляється в демократичній ідеальній нормі ідентичності правлячих і підданих, що є основною передумовою можливості політичного пошуку істинної згоди, передумовою, якій відповідає в комунікативній теорії дискурсивно-етична головна норма ідентичності актуальних та всіх можливих учасників дискурсу.

Концепція комунікативної демократизації політики

є також подальшим розвитком Кантової ідеї оприлюдне-ності та відкритості політики як важливої умови поєднання останньої з мораллю. Відкрита форма політичного волевиявлення (симетричні стосунки у необмеженому комунікативному процесі) вже сама є змістом політичної етики. Вона виявляє легітимний метод розумного політичного дискурсу, а не його конкретні наслідки, що належать до проблем і ситуацій. Не конкретна суспільна життєва форма, а тільки розумна форма комунікації є її предметом. Розкриття культурно та ситуаційно виправданого суспільного змісту

176 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

"доброго життя" делегується певною мірою практичному дискурсу емпіричних учасників. У такій раціоналізації політики здійснюється можливість примирення телеологічної та деон-тологічної етики. Оскільки дискурс, де присутній ідеальний дискурс, будується за принципом "Усе дійсне має стати розумним, а все розумне — дійсним".

Контрольні питання 1.

Взаємини етики та політики в комунікативній теорії. 2.

Як співвідносяться поняття "демократія" та "універсальний громадський дискурс"? 3.

У чому полягає дискурсивно-етична легітимація політичної

системи?

4. У чому полягає відмінність правових та моральних норм? 5.

Симетрична комунікація та відносини панування в суспільстві. 6.

Норми політичної дії. 7.

"Структурні зміни громадськості" як чинник становлення модерного суспільства. Роль нових громадських рухів у подальшій демократизації суспільства. 8.

Монологічний та діалогічний принципи відповідальності. 9.

Консенсуально-діалогічний принцип у розв'язанні політичних конфліктів. Етика ненасилля.

10. Чи є комунікативна етика утопією?

<< | >>
Источник: A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. — К.: Лібра. — 488 с. 1999

Еще по теме 4.3. Ідеально-комунікативне подолання утопії:

  1. Свідомість як ідеальне буття
  2. ЧАСТИНА І КОМУНІКАТИВНА ПРАКТИЧНА ФІЛОСОФІЯ
  3. Розділ І КОМУНІКАТИВНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ФІЛОСОФІЇ
  4. Резділ ІІІ КОМУНІКАТИВНА ТЕОРІЯ СУСПІЛЬСТВА
  5. Розділ IV КОМУНІКАТИВНА РЕКОНСТРУКЦІЯ ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ: ЕТИКА ТА ПОЛІТИКА
  6. РОЗДІЛ V КОМУНІКАТИВНА РЕКОНСТРУКЦІЯ ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ: ЕТИКА ТА ГОСПОДАРСТВО
  7. 2. Комунікативно-теоретичний поворот у філософії
  8. A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. — К.: Лібра. — 488 с, 1999
  9. Примітки
  10. 5.1. Дискурсивно-етична трансформація економічної теорії