Карл-Отто Апель Спрямування англо-американського "комунітаризму" у світлі дискурсивної етики

У чому полягають "комунітарні" умови можливості постконвенціональної ідентичності розумної особистості?

1. Постановка питання з погляду трансцендентально-прагматичного апріорі комунікативної спільноти

Сьогодні так званий комунітаризм становить феномен дискурсу, а отже феномен філософської резонуючої громадськості (?ffentlichkeit), — комунітаризм, історично-партикулярним контекстом та підвалиною якого постають насамперед англо-американські країни. Я маю на увазі передусім північно-американських філософів, таких як Б. Бербер, Р.Н. Белла, М. Вельцер, М. Сендел, Ч. Тейлор, та не в останню чергу британського філософа Е. Макінтайра1. У північно-американському контексті комунітаризм можна тлумачити і як реакцію та певну корекцію традиції лібералізму, зокрема його критичного оновлення в "теорії справедливості" Дж. Роулза, і як позитивне повернення до смислів спільноти до- і позаліберальної традиції, що відтворюється в республіканській концепції самоврядування, яка веде свій родовід від пуританських громад.

Проте сьогоднішній комунітаризм споріднений також і з європейськими духовними традиціями, які подекуди мали навіть визначальний вплив. Сюди належить, з одного боку (скажімо, у Макінтайра), реабілітація арістотелівсько-томістської етики чеснот2, з іншого (як у Ч. Тей-

Переклад за виданням: Apel К.-О. Das Anliegen des anglo-amerikanischen "Kommunitarismus" in der Sicht der Diskursethik//Gemeinschaft und Gerechtigkeit. — Frankfurt a.M.: Fischer, 1994. — S.149—172.

373

лора) — оновлене засвоєння Гегеля та його ідеї "субстанціальної моральності"3.

Виходячи з гегелівської "філософії права" та її досить двозначного впливу, як засвідчує історія, можна, на мою думку, визначити філософську амбівалентність і сьогоднішнього комунітаризму: а саме, з одного боку, глибокі підвалини його критики лібералізму загалом; з іншого боку, однак, так само на часі метакритичне обмеження ліберального на користь стрімкого повернення до партикулярної моральності спільноти та пропаганди пріоритету блага для нас над правами для всіх.

Зокрема, в останньому випадку німецькі рецепції і обговорення комунітаризму не можуть закреслити специфічного досвіду, який спершу так причарував багатьох, — досвіду блага (під гаслом: "загальне благо вище від власної користі"), як воно втілилося в несправедливій формі спільноти націонал-соціалізму.

Нарешті, мені здається, що в методологічному аспекті важливими передумовами філософського способу мислення комунітаризму є лінгвістично-герменевтично-прагматичний поворот у сучасній філософії, який був інспірований як Гайдеггером та Гадамером, так і пізнім Вітгенштейном4. Йдеться тут передусім про фактичне апріорі передумови всього нашого розуміння й цінностей, що ґрунтується на належності до партикулярної традиції мовної та культурної спільноти. В цьому сенсі навіть ліберальний комунітарист Річард Рорті говорив про "випадкову" (контингентну) основу для згоди", що міститься в американській формі життя та її інституціях.

Далі я не хотів би детально спинятися на занадто складній аргументації англо-американського комунітаризму. Натомість я бажав би осягти зв'язок між комунітаризмом, що постає як ідеально-типова конструкція, й комунікативною, чи дискурсивною, етикою, яку я репрезентую, і, виходячи з позицій трансцендентально-прагматичного обґрунтування останньої, намагатися з розумінням визначити спрямування комунітаризму, з одного боку, та критично показати його межі — з іншого.

На початку моєї дискусії з англо-американським комунітаризмом я хотів би звернутися до того факту, що в першій

374

своїй спробі "раціонального обґрунтування етики за доби науки" я був представником "комунітаризму" певного ґатунку: а саме в тезі про "апріорі комунікативної спільноти"5. Це я робив у контексті критики доби, яка була спрямована (так само, як критика комунітаристів) проти певних наслідків модерну, насамперед — проти лібералістської-постлібералістської так званої системи доповнювальності ціннісно-нейтральної, хоча й суспільно визнаної, раціональності науки та техніки (в найширшому значенні), з одного боку, та ірраціональної приватної моралі — з іншого. Філософськими захисниками цієї ліберально-демократичної системи виступали тоді логічний позитивізм, чи емпіризм, з одного боку, екзистенціалізм автентичного самовибору — з іншого.

І хоча я розглядав цю ідеологічну систему доповнювальності як долю модерну, що має бути піддана критиці, і хоча моя критика та моя власна позиція в обґрунтуванні етики базувалися на апріорі комунікативної спільноти, були там не лише схожість, а й зародки принципової відмінності між цією позицією та позицією сучасного комунітаризму. Висунуте мною апріорі було також, але не тільки, апріорі фактичності (в сенсі Гайдеггера та Гадамера). Воно не зводилося лише до партикулярної традиції спільноти, як апріорі фактичності сучасного комунітаризму.

Однак, як тоді можна оцінити стосунки комунікативної, або дискурсивної, етики, що обґрунтовується в апріорі комунікативної спільноти, з англо-американським комунітаризмом? Чи можна помислити філософський комунітаризм, який не обмежувався б редукцією основних форм (політично релевантної) моралі до партикулярної традиції спільноти? Чи можна уникнути притаманної цій редукції "натуралістичної", чи "генетичної", хиби за умов, коли водночас визнається екзистенціально-герменевтичне апріорі фактичності та історичності? Ще точніше (якщо критично приєднатися до Гайдеггера та Гадамера) можна запитати: чи можна тлумачити апріорі комунікативної спільноти як "уже" чи "завжди" існуюче визнання передумов передрозуміння світу та міжлюдського порозуміння, що "апріорна досконалість" (apriorische Perfekt) (Гайдеггер) має не лише історичний характер апріорі фактичності чи контингентності? Чи можна все це уявити поза домаганнями догматичної метафізики?

375

На всі ці запитання можна й треба, на мою думку, дати позитивну відповідь. У подальшому викладенні я хотів би в дискусії з англо-американським комунітаризмом поставити головне запитання: в чому, власне, полягають сьогодні комунітарні умови ідентичності особистості? Чи лежать вони у площині відносин індивіда/індивідів з партикулярною традицією спільноти? Чи, може, вони взагалі лежать лише в площині його історичності, скажімо, в сенсі синтезу традицій, які містять у собі й універсалістські вимоги справедливості? Це останнє питання, чи відповідь на нього уможливить, як я гадаю, коректну дискусію з позицією Чарльза Тейлора. Вона має загостритись у питаннях: і як можливий сьогодні патріотизм, і наскільки він сьогодні необхідний.

<< | >>
Источник: A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. — К.: Лібра. — 488 с. 1999

Еще по теме Карл-Отто Апель Спрямування англо-американського "комунітаризму" у світлі дискурсивної етики:

  1. 2. Два лейтмотиви критики лібералізму комунітаризмом — критика гоббсівського атомізму-інструменталізму і критика кантівського деонтологізму у світлі дискурсивної етики
  2. Карл-Отто Апель Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнювальність
  3. Карл-Отто Апель Екологічна криза як виклик дискурсивній етиці ? І. Попередні зауваження
  4. Карл-Отто Апель Дискурсивна етика як політична етика відповідальності у ситуації сучасного світу
  5. Карл-Отто Апель Ситуація людини як етична проблема І. Сучасна кризова ситуація людства. Ситуація людини загалом
  6. 1.1. Завдання дискурсивної етики за доби науки й техніки
  7. IV. Трансцендентально-прагматичне введення дискурсивної етики зсередини
  8. Юрген Габермас Мораль і моральність. Чи стосуються гегелівські заперечення Канта також і дискурсивної етики?
  9. III. Диференційоване введення дискурсивної етики як філософська відповідь на виклики екологічної кризи "ззовні"
  10. 12.4 Аналитическая философия и герменевтика (К.-О.Апель)
  11. Розділ II ДИСКУРСИВНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЕТИКИ
  12. 2.2. Норми комунікативної етики
  13. 3.3. Розвиток моральності до універсалістської етики
  14. 31. Чем характеризуется англо-американская правовая система?