2.3. Метагерменевтична критика ідеології

Раціональне обгрунтування етичних норм на основі регулятивної ідеї необмеженої комунікативної спільноти спрямоване на подолання цінностей "внутрішньої", партикулярної моральності, догматичних цінностей, що успадковуються завдяки механізмові традиції, або ідеологічних цінностей, є процесом виявлення, так би мовити, хибних смислів, що виникають у ході перекручення пануванням комунікації.

Це також і "прояснення" справжніх смислів, отже й процес критики ідеології, котрий корелюється також із ме-тагерменевтичним методом, протилежним герменевтиці Га-дамера. Проблеми співвідношення комунікації, герменевтики, ідеології, традиційних цінностей обговорювались на сторінках збірника "Герменевтика та критика ідеології", який є відображенням полеміки між Гадамером, з одного боку, Апелем та Габермасом — з іншого.

На думку Габермаса, герменевтика гіпостазує мову як суб'єкта життєвої форми й традиції, що виявляється в ідеалістичній настанові, згідно з якою свідомість, опосередкована мовленням, визначає матеріальне буття. Об'єктивний зв'язок соціальної дії зводиться при цьому до безпосередньо-опосередковуючого виміру смислу, що його успадковують символічні системи. Тому на противагу герменевтиці і розуміючій соціології Габермас висуває таку

Розділ II. Дискурсивне обгрунтування етики 81

тезу: "Об'єктивний взаємозв'язок, виходячи з якого тільки й можна зрозуміти соціальну діяльність, конституюється в мові, праці й пануванні"44.

Не заперечуючи, що зміни в способі виробництва матеріального життя опосередковані мовою, Габермас, однак, вважає, що мовленнєва практика не тільки зумовлюється новим витлумаченням, а й навпаки, старі приклади витлумачення опиняються під впливом нової практики "знизу" — праці й панування. Герменевтика виходить з того, що в медіумі мовного спілкування не тільки здійснюється обмін повідомленнями, а й утворюються й змінюються орієнтовані на діяльність настанови.

Отже, підводить підсумок Габермас, соціологія не може бути редукована до розуміючої соціології. Вона потребує утворення такої взаємопов'язаної системи, яка б не редукувала соціальну дійсність ані до парадигми знакоконт-ролюючої діяльності, ані до схеми поведінки, побудованої за принципом стимул-реакція, мета-засіб. Тобто ні герме-невтичний, ні цілераціональний підходи не є достатніми для дослідження людської діяльності.

Апель, посилаючись на Габермаса, теж виступає проти універсалізації герменевтичного методу в дослідженні суспільних явищ. Чиста герменевтика, за його думкою, недооцінює той факт, що суспільна реальність, до якої належать і технічна, і політична, і економічна практики, не має адекватного й самодостатнього віддзеркалення в об'єктивованому дусі — традиції, мовній спадщині та ін.45

Гадамер у праці "Істина й метод", а також у статті "Герменевтика як практична філософія", вміщеній у збірнику "Реабілітація практичної філософії", в інших своїх працях виступає з ідеєю "реабілітації традиції", що дістало дальший розвиток у ціннісному консерватизмі. Цереусві-домлюючи романтизм, який "тлумачить традицію як противагу розумній свободі і вбачає в ній історичну даність, подібну до даностей природи", Гадамер наполягає на необхідності раціонального піклування про традицію і називає її "чинником розуму". "Насправді, — пише він, — традиція завжди є точкою, де перетинаються свобода та історія як такі. Навіть найавтентичніша і найстійкіша традиція формується не просто природним шляхом, завдяки здатності до

82 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

самозбереження того, що є в розпорядженні, вона потребує згоди, прийняття, піклування. За своєю сутністю традиція — це збереження того, що є, збереження, що здійснюється за будь-яких історичних змін. Але таке збереження є актом розуму, відмітною рисою якого є, проте, його непомітність"46. І підсумовує, що "безумовної протилежності між традицією й розумом не існує"47.

Гадамер вважає, що герменевтичне "прояснення" незрозумілих смислів може бути зведене до взаєморозуміння, яке досягається шляхом включення практичної життєвої ситуації, висловленої в певних символічних взаємозв'язках, до традиції, на основі якої розвивається природна мова. Як модель філософського аналізу інтегративної функції розуміння Гадамер висуває аплікативне застосування писаного права суддею або драми режисером. Цей принцип означає, що будь-який символічний взаємозв'язок, хоч би яким відчуженим і незбагненним він здавався, можна зрозуміти через переклад на природну мову. При цьому передбачається, що для цього насправді немає перешкод. Такий спосіб перекладу стосується, згідно з Га-дамером, як комунікації у межах однієї соціокультурної спільноти, так і комунікації між різними спільнотами — станами, класами та ін.

Однак, як наголошує Габермас, такий герменевтичний метод є недостатнім у разі комунікації, що систематично перекручується та ідеологічно спотворюється. Адже в традиції можливе відтворення хибного консенсусу, тобто

псевдокомунікації. Тому традиція лише тоді стає умовою об'єктивності розуміння, коли вона не суперечить вимогам істини. У догматиці традиції, за Габермасом, здійснюється не тільки об'єктивність мови, а й репресивність відносин панування, детермінованих експансією цілераціональної діяльності, за якою комунікація викривляється і деформується інтерсуб'єктивність взаєморозуміння.

Проникнення в структуру перед-розуміння смислу не долає цього викривлення, оскільки в даному разі ототожнюється фактичне взаєморозуміння з істинним.

Отже, не випадково, що така позиція піддається критиці з боку комунікативної теорії. Зокрема, Габермас зазначає, що "в гадамерівській реабілітації пересудів і тра-

Розділ II. Дискурсивне обгрунтування етики 83

диції немає суперечності між авторитетом і розумом", що це фактично відкидає той досвід рефлексії, який є неминущим спадком, заповіданим німецьким ідеалізмом із духу XVIII ст.48. Зі схожим запереченням гадамерівської концепції "аплікації традиції" виступає і Апель: "Безпосередність догматично-нормативної (інституціонально-уста-леної та соціально зобов'язуючої) аплікації взаєморозуміння в традиції, як це було в Європі аж до епохи Просвітництва, а в інших неєвропейських культурах і до нашого часу, не може бути відновлена"49. Відтак ця критика спрямована на принцип "аплікації" мовної традиції до емпіричних мовленнєвих актів, що становить основу герме-невтичного методу Гадамера.

Універсалізація герменевтики, що віддзеркалюється в онтологізації мови й традиції, заснована у Гадамера (згідно N3 Габермасом) на недооцінюванні ролі праці і відносин панування, котре має деформуючий вплив на комунікацію. Гадамерівська герменевтика припускає, що побудоване на традиції взаєморозуміння не зазнає тиску з боку влади цілераціональності та стратегічної раціональності. Однак досвід комунікації, що систематично викривляється, суперечить цій передумові. Тому герменевтика може виявити лише відкрито патологічні мовні викривлення, наприклад, у психічно хворих. Достеменність герменевтики може бути порушена, коли з'ясується, що модель систематично викривленої комунікації поширюється також і на нормальну комунікацію.

Це трапляється у разі псевдокомунікації, коли складається система хибних уявлень і викривлених смислів, котрі не виявляються безпосередньо її учасниками, оскільки останні перебувають в тенетах хибного взаєморозуміння.

Тому замість так званої простої герменевтики, що її розробляє Гадамер, Габермас висуває глибинну герменевтику, або метагерменевтику. При цьому він звертається до психоаналізу як вихідної моделі метагерменевтичногЬ методу. На його думку, 3. Фройд у своїх культурологічних працях заклав підвалини дослідження сфери систематично викривленої комунікації. Цю методологію, згідно з Габермасом, можна використати як ключ до розуміння псевдо-нормальності, чи прихованої патології, усієї соціальної системи. Тому метагерменевтика у Габермаса значною мірою дотична до метапсихології.

84 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

За Габермасом, метагерменевтика, яка пояснює глибинну неузгодженість у комунікації, що систематично викривлюється, вже не може бути строго визначена згідно з моделлю перекладу, як просте герменевтичне розуміння. Розуміння в сенсі глибинної герменевтики передбачає застосування не тільки природно успадкованої комунікативної компетенції, заснованої на природній мові, а й теорію комунікативної компетенції. Остання поширюється не тільки на форми інтерсуб'єктивності мови, а й на виникнення їх деформацій. Така теорія має прокласти шлях до автентичного смислу, деформованого стратегічною дією за умов патологічної комунікації. Тому теорія комунікативної компетенції у Габермаса є підґрунтям для критики ідеології, що становить основу критичної теорії суспільства.

Критика ідеології комунікативної теорії витворюється також шляхом переосмислення філософії марксизму, що здійснюється в книзі Габермаса "До реконструкції історичного матеріалізму", а також у вже згаданому збірнику "Герменевтика та критика ідеології". Концепція ідеології комунікативної теорії хоча і має деякі схожі риси з марксистською, по суті є її критичною реконструкцією. Спільним для філософії комунікації та філософії марксизму є те, що ідеологія досліджується не як індивідуальне затьмарення, а як певні суспільні взаємини. А відмінність виявляється передусім у протилежних підходах до визначення саме підвалин ідеології. Марксизм, незважаючи на свою апеляцію до буття, опановує ідеологію ще в термінах філософії свідомості, а саме як "хибну свідомість", яка мо-нокаузально детермінована суспільним буттям, насамперед економічним базисом. Тому марксизм залишається в межах монологічної парадигми суб'єкт-об'єктного відношення. Звідси випливає, що ірраціональні, перетворені форми хибної свідомості "працюють" і тоді, "коли ми пізнаємо їх сутність і надамо їм відповідних понять" (Маркс), а усунути їх можна лише після подолання перетворених форм суспільних відносин.

Габермас тлумачить ідеологію в термінах філософії комунікації, визначаючи буттєві підвалини ідеологічних структур поняттями "хибної" та "систематично викривленої" комунікації. Більше того, він іде далі, доводячи, що самі хибні комунікації є наслідком деформуючого

Розділ II. Дискурсивне обгрунтування етики 85

впливу цілераціональної дії і заснованих на ній відносин панування (стратегічної раціональності). У цьому пункті виявляється, з одного боку, дотичність до філософії марксизму, а з іншого — вододіл між габермасівською мета-герменевтикою і герменевтикою Гадамера та розуміючою соціологією, адже останні надають методологічної переваги парадигмі мови. Водночас, на противагу марксизмові, Габермас намагається подолати монокаузальність відносин між цілераціональністю і комунікативною раціональністю, виходячи з позиції дуалізму праці (і пов'язаних з нею структур панування) та інтеракції, встановлюючи лише те, що структури цілераціональної діяльності чинять деформуючий, а не детермінуючий вплив на комунікативну дію, залишаючи в ній можливість збереження і розвою, так би мовити, недоторканого цим викривленням шару.

Наступним кроком Габермаса є намагання виділити інтеракцію в чистому вигляді: комунікацію, звільнену від деформацій реальних суспільних відносин. Однак у центрі уваги постає мовленнєво-комунікативна діяльність, тільки вже пов'язана не з емпіричною (природною) мовою (оскільки вона може містити у собі відбиток структур відносин панування), а з метамовою глибинної герменевтики. Однак при цьому може виникнути таке питання — звідки беруться поняття глибинної герменевтики, якщо вона втрачає корелятивні відносини з емпіричною дійсністю? Ці поняття, за Габермасом, складаються знову ж на основі регулятивного принципу необмеженої пануванням ідеальної комунікації.

Полемізуючи з марксизмом, Габермас твердить, що встановлення "істинного життя" може здійснитись тільки шляхом досягнення істинної згоди. "Відмінність між істинною і хибною згодою в разі сумніву має визначатись дискурсом"50, а критерій істини — згодою, якої можна було б досягти за умов врахування ідеальної комунікації. Тим самим метагерменевтика, що засадничується теорією комунікативної компетенції і є ядром критики ідеології, дає можливість, за Габермасом, затвердитися розумному мовленню, отже, стає умовою формування зрілості індивідів, їхньої свідомості, рефлексії й розуму. Глибинна герменевтика, згідно з таким підходом, постає основою для ви-

86

AM. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

вільнення індивідів від ідеологічного засліплення і робить їх компетентними у витворенні вихідних норм і цінностей суспільного розвою, що й визначає її емансипаторську функцію.

Однак, незважаючи на те, що Габермас і Апель критикують ідеалізм герменевтики і розуміючої соціології, під час розгляду суспільних відносин людини перевага урешті-решт надається мовленню як "інституції інституцій", або "метаінституції", в якій стверджуються усі інші інституції.

Виразніше цей підхід виявляється в теорії комунікативної дії Габермаса, зокрема, при дослідженні взаємовідношення мовленнєво-комунікативних і системних форм суспільної інтеграції. Наступний розділ саме й присвячений викладу цієї теорії.

Контрольні питання 1.

Як співвідносяться поняття "цілераціональної", "комунікативної" та "стратегічної" дій? 2.

Основні типи раціональності.

8. У чому полягає відмінність трансцендентально-прагматичного тлумачення консенсусу від концепцій суспільного договору Т.Гоббса і Ж.-Ж.Руссо? 4.

Як розв'язується проблема граничного обгрунтування етики в комунікативній теорії? 5.

Характеристика перформативних висловлювань. Що таке перформативна суперечність?

6.

У чому полягає сенс консенсуально-дискурсивної реконструкції категоричного імперативу І.Канта? 7.

У чому полягає зміст "трилеми Мюнхгаузена"? 8.

Як поєднуються деонтологічний та телеологічний виміри в комунікативній етиці? 9.

У чому полягає недостатність гадамерівського герменев-тичного методу?

10. Критика ідеології і глибинна герменевтика.

Розділ II. Дискурсивне обгрунтування етики

87

<< | >>
Источник: A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. — К.: Лібра. — 488 с. 1999

Еще по теме 2.3. Метагерменевтична критика ідеології:

  1. 2. Два лейтмотиви критики лібералізму комунітаризмом — критика гоббсівського атомізму-інструменталізму і критика кантівського деонтологізму у світлі дискурсивної етики
  2. Правила конструктивной критики и принципы восприятия критики
  3. Отношение к критике
  4. КРИТИКА ПЛАТОНОВСКОЙ МОДЕЛИ
  5. Речь о критике
  6. 3.6 Критика логико-позитивистского анализа
  7. 4.4 Обоснование и критика реизма Т.Котарбинским
  8. МОЩЬ КРИТИКИ
  9. 8.4.Критика теории
  10. КРИЗИС КРИТИКИ