Примітки

1 Ю. Габермас у книзі "Постметафізичне мислення", застосовуючи поняття

"парадигма", введене Т. Куном у праці "Структура наукових революцій" для дослідження історії науки, та спираючись на відповідні розробки цієї проблематики сучасними німецькими філософами Г. Шнедельбахом і Е. Тудендгатом, виокремлює такі парадигмальні способи мислення, як онтологічний, рефлексивний та лінгвістичний (Habermas J. Nachme-taphysisches Denken. Philosophische Aufsatze. — Frankfurt a. M., 1988. — S.20.). Схожу думку висловлює і К.-О. Апель, виокремлюючи такі парадигмальні періоди в історії філософії: онтологічну метафізику, трансцендентальну філософію свідомості і, нарешті, трансцендентальну семіотику, або мовленнєву прагматику (див.: Ареї К.-О. Nichtmetaphysische Letztbegrun-dung?//Nachmetaphysische Philosophic — Koln, 1990. — S.42).

2 Прагматика (гр. pragmaticus — діловий, досвідчений, практичний) —

розділ семіотики, що вивчає те, як людина, що використовує знакову систему, ставиться до неї (див.: Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. — М., 1975. — С.472). Поняття мовленнєвої прагматики (Sprachpragmatik), в якому тематизувались застосування мови або інтерпретація знаків водночас із суб'єктом цієї інтерпретації, запровадили Ч.В. Морріс і Р. Карнап як доповнення "синтаксису" та "семантики" мови. Морріс прагнув при цьому навіть до універсально-семіотичної інтеграції усіх трьох дисциплін у прагматичній семіотиці, започаткованій Ч.С. Пірсом. Згодом філософи та методологи науки, а також лінгвісти, семіотики й представники соціальних наук почали розвивати концепції доповнення і навіть інтеграції синтаксису й семіотики у смислі мовленнєвої прагматики. І хоча часто-густо термінологія Морріса та Карнапа не застосовувалась, скажімо, в концепції пізнього Л. Вітгенштейна чи в теорії мовленнєвої дії Дж. Остіна, проте в цьому разі йшлося про мовленнєву прагматику. Останнього часу також і лінгвісти, хай це буде в прагненні доповнити чи розширити програму об'єднання синтаксису та семантики, чи в соціально зорієнтованіших концепціях соціо-психо-текстової чи прагмалінг-вістики, почали включати предметну сферу мовленнєвої прагматики (див.: Ареї К.-О. Vorwort des Herausgebers//Sprachpragmatik und Philosophic.

— Frankfurt a. M., 1976. — S.7).

3 Habermas J. Was heiBt Universalpragmatik // Sprachpragmatik und Philosophic.

— S.174.

4 Apel K.-O. Vorwort des Herausgebers //Sprachpragmatik und Philosophic — S J—8.

5 Hosle V. Die Transzendentalpragmatik als Fichteanismus der Intersubjektivitat //Zeitschrift fiir philosophische Forschung. — 1986. •— B.40, H.2. — S.241.

6 Heinz-Gunter Vester. Modernismus und Postmodernismus//Soziale Welt. —1985.

— №1. — S.5.

7 Апель посилається також на провідного американського представника

аналітичної філософії Г. Патнема, який відзначає, що внаслідок поділу праці, який дається взнаки й на семантичному рівні, людина може

Розділ І. Комунікативна трансформація філософії 53

співвіднести з особистим досвідом лише 10% із усіх використовуваних нею слів (див.: Аре! К.-О. Diskurs und Verantwortung. Das Problem des Ubergangs zur postkonventionellen Moral. —? Frankfurt a.M., 1988. — S.199).

Apel K.-O. Die Situation des Menschen als ethisches Problem// Der Mensch und die Wissenschaften vom Menschen (Hrsg. von Frey G.). — Innsbrak, 1983. — S.32.

" Традиційно етичні концепції та погляди поділяються на дві гілки: деонтологічна і телеологічна; етика обов'язку й етика блага; етика справедливості та етика турботи, піклування. Деонтологічною зветься етика, яка вважає певні дії "добрими", а інші — "поганими", не залежно від наслідків, а з огляду їх відповідності чи невідповідності принципу, переконанням, обов'язку. Телеологічною зветься етика, яка оцінює моральність дії залежно від її результату. Класичним прикладом деонтологічної етики є етика І. Канта, телеологічної — етика і Бентама, Дж.Ст. Міля. Дихотомія деонтологічної та телеологічної етик конкретизується М. Вебером у протилежності етики переконання та етики відповідальності (див.: Вебер М. Политика как призвание и профессия//Вебер М. Избр. произведения. — М., 1990. — С.696).

"' Apel K.-O. Das Apriori der Kommunikationsgemeinschaft und die Grundlagen der Ethik. Zum Problem einer rationalen Begriindung der Ethik//Transformation der Philosophie. B.2. Das Apriori der Kommunikationsgemeinschaft. — Frankfurt a. M . 1973. —S.347.

11 Ibidem. — S.366.

1J Habermas J. Die Neue Unubersichtlichkeit. — Frankfurt a.M., 1985. — S.136.

. !' Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность: Лекции и интервью, Москва, апр., 1989 г. — М., 1992. — 175 с.

14 Децизіонізм — філософське вчення, яке на противагу когнітивістській позиції (філософія І. Канта, комунікативна «філософія) заперечує можливість раціонального обгрунтування (легітимації) норм та цілей діяльності, а отже і виправдання універсальних (які були б обо-в*язковими для всіх розумних істот) домагань значущості належнісних висловлювань, і зводить таку легітимацію до ірраціонального рішення. Поняття "децизіонізм" походить від латинського dezisio (dezidere ~— підрізати) і спочатку постає як юридичний термін, що означає судове рішення. Термін dezision ввів в юридичну мову німецький філософ К. Шмітт, який наполягав на неможливості дедукувати правове рішення із існуючої нормативної системи і стверджував, що будь-який акт здійснення права передбачає вольовий акт рішення, який не можна раціонально обгрунтувати. Це поняття широку засто-совується, зокрема ціннісним консерватизмом, і щодо морально-етичної сфери.

ы Kuhlmann W. Reflexive Letztbegrundung. — Freiburg; Munchen, 1985. — S.215.

IH Habermas J. Die Neue Unubersichtlichkeit — S.137,

Apel K.-O. Das Apriori der Kommunikationsgemeinschaft und die Grundlagen der Ethik.

-S.411.

54 AM. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

18 Ibidem. — S.248.

19 Ibidem. — S.220.

20 Ibidem. — S.215.

21 Поняттям "контрфактичне" позначається не лише позаемпіричний апріорний характер спільноти, а й певний тип складного речення, яким послуговуються в обгрунтуванні, а саме — речення умовного способу, в якому два речення пов'язані між собою сполучником "ніби-то" (als ob). У даному разі мається на увазі, нібито ідеальна комунікація існує.

22 Ibidem.

23 Див.: Klibisch U. Transzendentalphilosophie a!s Kommunikationstheorie. Eine In terpretation der Dialektik Friedrich Schleiermachers vor dem Hintergrund der Erkenntnistheorie Karl-Otto Apel. — Bochum, 1981. — S.50.

24 Apel K.-O. Das Apriori der Kommimikationsgemeinschaft und die Griindlagen der Ethik. — S.232.

25 Lorenz K. Die Riickseite des Spiegels. Versuch einer Naturgeschichte menschlichen Erkenntnis. — Munchen, 1977. — S.20f.

26 Apel K.-O. Das Apriori der Kommimikationsgemeinschaft und die Grundlagen der Ethik. — S.23.

27 Klibisch U. Transzendentalphilosophie als Kommunikationstheorie. Eine Interpre tation der Dialektik Friedrich Schleiermachers vor dem Hintergrund der Erkenntnistheorie Karl-Otto Apel. — S.45.

28 Habermas J. Vorstudien und Erganzungen zur Theorie des Kommunikativen Handelns. — Frankfurt a.M„ 1984. — S.119.

29 Habermas J. MoralbewuBtsein und kommunikatives Handeln. — Frankfurt a.M., 1983.— S.89.

30 Habermas J. Vorbereitende Bemerkungen zu einer Theorie der kommunikativen Kompetenz//Habermas J., Luhmann N. Theorie der Gesellschaft Oder Sozial- technologie? — Frankfurt a.M., 1971. — S.137. Див. також Apel K.-O. Nicht- metaphysische Letztbegrundung?//Nachmetaphysische Philosophic. — S.42.

31 Habermas J. Vorstudien und Erganzungen zur Theorie des Kommunikativen Handelns. — S. 121.

32 Ibidem.

33 Schiitz A./Luckmann Th. Strakturen des Lebenswelt. — Neuwied, Darmstadt, 1975. — S.75f.

34 Ibidem.

35 Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная фено- менология//Гуссерль Э. Философия как строгая наука. — Новочеркасск, 1994. — С.87.

Розділ І. Комунікативна трансформація філософії 55

? Там же. — С.53.

Habermas J. Nachmetaphysisches Denken. Philosophische Aufsatze. — S.87.

'" Habermas ./. Theorie des kommunikativen Handelns. B.2. Zur Kritik der funk-tiona list іschen Vernunft. —Frankfurt a. M., 1981. — S.184.

1,1 Ibidem. — S.192.

"' Ibidem. — S.88.

' Томас Ренч називає його ще первинним світом, аби уникнути інфляції, що спіткала це поняття внаслідок багатовживаності і пов'я-заної з цим неточності (див.: Rentsch Th. Die Konstitution der Moralitat: Transzzendentale Anthropologie und praktische Philosophie. — Frankfurt a. M., 1990. — S.351).

'' Habermas J. Nachmetaphysisches Denken. — S.93.

" Гегель Г.В.Ф. Философия права. — M., 1990. —- С.205.

' Див.: Шелер М. Формализм в этике и материальная этика ценностей 'Шелер М. Избр. произведения. — М., 1994. — С.259—337.

'" Habermas J. Nachmetaphysisches Denken. — S.92f.

11 Хеффе О. Плюрализм и толерантность: к легитимации в современном мире//Философские науки. — 1991. — №12. — С.27.

" Habermas J. Wahrheitstheorien//Fahrenbach H. (Hrsg.)Wirklichkeit und Reflexion. Pfullingen, 1983. — S.214.

'"Поняття "зрілість", або "повноліття" (Mundigkeit), представники комунікативної теорії етимологічно виводять з "Mund" — рот, вуста, спираючись на традицію, витоки якої сягають М. Лютера і Г. Лессінга, які виходили з ідентичності "Mundigkeit" і здатності розмовляти. В свою чергу німецьке "Bevormundung" означає опіку, піклування (Bevor-iniindung), де "bevor" — поки ще ні; "bevormunden" — опікати, бук-ішльно: займатися тим, хто ще не може за себе нічого сказати, не досяг зрілості. Хоча задля правди слід зазначити, що існує й інший погляд, згідно з яким такий підхід є хибним. У цьому разі Milndig-I ГІІ етимологічно виводиться із старонімецького "Munt", що сягає за споїм значенням латинського mundium, яке за своїми середньовічними джерелами відбивало становище господаря стосовно до жінки, дітей ти домашньої прислуги. Це поняття означало, з одного боку, пану-вання та піклування, а з іншого — відповідальність та захист. В останньому випадку є очевидним монологічно-стратегічний характер цього поняття (Historisches Worterbuch der Philosophie. (Hrsg. Von Ritter J.) В.6.—Basel, 1984. — S. 226).

" Поняття "комунікативної компетенції" Апеля та Габермаса є подальшим розвитком поняття мовленнєвої компетенції Н.Хомського,

56 А.М.Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

яке було введене останнім у значенні парадигмальної опозиції до структуралістського терміна "langue", аби наголосити творчий характер мовленнєвої діяльності. У комунікативній філософії компетенція досліджується в теорії комунікативної компетенції. Остання має справу не з реченнями, як лінгвістика, а з елементарними висловлюваннями (AuBerungen). Інакше, ніж у граматиці Хомського, розглядається тут обставина, що висловлювання, які здійснюються завдяки лінгвістичній компетенції (речення) знову ж засобами мовленнєвих висловів, прагматично застосовуються відповідно до ситуації таким чином, що єдності мовлення, тобто висловлювання, які утворюють спосіб застосування мови, постають як речення в певній мовленнєвій ситуації (див.: Historisches Worterbuch der Philosophic. Hrsg. VonRitter J.B.6. — Basel, 1984. — S. 102).

50 Habermas J. Vorbereitende Bemerkungen zu einer Theorie der kommunikativen Kompetenz. — S.104.

51 Apel K.-O. Sprechakttheorie und transzendentale Sprachpragmatik. Zur Fragc ethischer Normen//Sprachpragmatik und Philosophie. — S.135.

<< | >>
Источник: A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. — К.: Лібра. — 488 с. 1999

Еще по теме Примітки:

  1. Примітки
  2. Примітки---------------------------------------------------------
  3. Примітки
  4. Примітки ---------------------------------------------------------
  5. Примітки
  6. Примітки
  7. Примітки
  8. 14.9. Постанова ВУЦВК і РНК УСРР «Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови» (1 серпня 1923 р.)
  9. 12.S. II Універсал Центральної Ради (3 липня 1917 р.)
  10. ПЕРЕДМОВА