Примітки

1 Habermas J. MoralbewuBtsein unci kommunikatives Handeln. — S.131.

2 Для цього запроваджується поняття "Unhintergehbares", яке можна, мабуть, перекласти як "дещо таке, за чим вже ніщо не стоїть". Як бачимо, воно саме вже є своєю підвалиною і цю "останню" немає сенсу далі обґрунтовувати.

3 Apel K.-0. NichtmetaphysischeLetztbegrundung?//Nachmetaphysische Philosophic.

— S.27.

4 Habermas J. Die Neue Uniibersichtlichkeit. — S.152.

5 Поняття "норма", як свідчить "Словник іншомовних слів", походить від латинського "norma", що в українському перекладі означає пра вило, взірець. "Норма є загальновизначене узаконене правило, міра, закон, взірець" (Словник іншомовних слів. — К., 1974. — С.470). Латинське "norma", в свою чергу, походить, як видно із "Historisches WQrterbuch der Philosophic", від давньогрецького Kocvcoy, що латиною визначається як косинець, висок, масштаб, правило. Як видно з цих понять, термін "норма" вперше застосовується в будівельній справі. Перший відомий теоретик архітектури Вітрувій вживає його для визначення пристрою виміру правильних кутів у будівельних конст рукціях, вказуючи на "справедливість косинця". Нормою в античності називали також призначений для визначення прямих будівельних конструкцій висок, що входив у набір пристроїв будівельного майстра. Кожна будова, писав Пліній, має здійснюватися за допомогою виска та ватерпаса і в точній відповідності до їх покажчиків. Таким чином витлумачене поняття "norma" було поширене також і на сферу духовно- практичної діяльності людини. Зокрема, Ціцерон застосовує у філософії права поняття "norma" поряд з поняттям "regula", витлумачуючи закон за допомогою метафорики, запозиченої з будівельної справи, тобто як "масштаб права чи безправ'я" ("regula inris atque iniuriae") (див.: Norm //Historisches Worterbuch der Philosophie. B.6. — Basel, 1984. — S.906).

6 Norm//Historisches Worterbuch der Philosophie. B.6. — S.906.

7 Parsons T. The structure of social aktion. — New York; London, 1949. — P.76 f.;

Таке визначення досить поширене в сучасній західній філософській та соціологічній літературі (див.: Opp K.-D. Die Entstehung sozialer Normen: Ein Integratuinsversuch sozial., sozialpsycholog. und okonom. Erklarungen. — Tubingen, 1983. — 240 S.; Luhmann N. Soziologie der Moral/ZTheorietechnik und Moral/Hrsg. von Luhmann N. — Frankfurt a.M. — 1972. — S.53; Habernias-J^ Legitimationsprobleme im Spatkapitalismus. — Frankfurt.a.M., 1973. — S.148).

8 Windelband W. Normen und Naturgesetze//Praludien, 1924. — 1983. — 2. — S.88.

9 Згідно з принципом фалібілізжу, запровадженим Ч. Пірсом у праці "Фалібілізм, континуальність, еволюція", будь-яке синтетичне пізнан ня, як воно постає в емпіричних науках, може претендувати лише на вірогідну значущість (гіпотетичність), оскільки його не можна оста точно верифікувати, хоча можна спростувати. Цей принцип засто-

88 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

совується в критичному раціоналізмі К. Поппера, Г. Альберта (принцип фальсифікації). Проте на противагу критичному раціоналізмові комунікативна теорія слідом за Пірсом наполягає на тім, що взаємозв'язок принципу фалібілізму, із прогресом пізнання полягає не лише у спростуванні хибних гіпотез, а й у тому, що апріорі очікується, що конкретні синтетичні умовиводи у підсумку (in the long run) конвергуються із наближенням до істини (див.: Apel K.-0. Fallibilismus, Konsenstheorie der Wahrheit und Letztbegriindung//Forum fur Philosophic Bad Homburg (Hrsg. von Kuhlmann W.).//Philosophic und Begrundung. — Frankfurt a.M., 1987. — S.121).

10 Hosle V. Die Transzendentalpragmatik als Fichteanismus der Intersubjektivit&t.

— S.237.

11 Ibidem.

12 Відмінність між формальною та матеріальною етиками, вперше те- матизована І. Кантом, а потім конкретизована М. ПІелером (в опозиції Канту), грунтується на різних поглядах на морально-етичне підґрунтя людських прагнень та дій. Тим часом, як матеріальна етика (М. Шелер, Н. Гартман та ін.) виходить із того, що моральні належності спираються на змістово визначені цінності, і з них виводяться моральні норми, то формальна етика (Кант, дискурсивна етика) спирається на формальні принципи розуму, завдяки яким обґрунтовуються й матеріальні (змістові) цінності.

18 Виокремлення таких ідеально-типових конструкцій, в свою чергу, закорінене в арїстотелівському онтологічному розрізненні двох видів діяльності, що виражається в поняттях praxis та poiesis, яким відповідають діяльність, вчинки, з одного боку, та творчість, виготовлення

— з іншого. Вчинки пов'язані з вільним вибором, з практичним (етич ним та політичним) життям, з універсальними правилами людської поведінки, зі спільними моральними та правовими нормами громадян поліса, а творчість спрямована на створення творів мистецтва та предметів технічного виробництва.

Отже, діяльність має мету в собі самій, а виготовлення підпорядковане зовнішній доцільності. У фі лософії нового часу така відмінність постала у Канта дихотомією морально-практичного та технічно-практичного, у Гегеля — у відмін ності між діяльністю та працею. У класичній західній соціології ця суперечність містилась у Вебера в ціннісній раціональності та ціле- раціональності, у Дюркгейма — в моральних нормах та технічних правилах. У сучасній західній соціальній філософії ці поняття конкретизуються поняттями інтеракції та праці, комунікативної та інструментальної дії, орієнтаційного та технічного знання, життєвого світу та системи.

14 Habermas J. Technik und Wissenschaft als "Ideologic". — Frankfurt a.M., 1969.

— S.84.

15 Apel K.-O. Szientistik. Hermeneutik. Ideologiekritik — Entwurf einer Wissenschaftslehre in Erkenntnisanthropologischer Sicht//Hermeneutik und Ideologiekritik. — Frankfurt a.M., 1972. — S.26—27.

Розділ II. Дискурсивне обгрунтування етики

89

16 Ulrich P. Transformation der okonomischen Vernunft: Fortschrittsperspektiven der modernen Industriegesellschaft. — Stuttgart; Bern, 1986. — S.283.

17 Щоправда, у новітній науковій літературі спостерігається тенденція, коли поняття "перформативне" поширюється на всі ті мовленнєві ви словлювання, які мають характер дії чи здатні викликати певну реакцію у адресата (скажімо, радість, згоду, стриманість, страх тощо). Втім, за таким мовленнєвим застосуванням нерідко утруднюється розмежування перформативних та пропозиційних висловлювань.

18 Historisches Worterbuch der Philosophic. —Basel, 1989. — В.7. — S.254,

19 Apel K.-O. Fallibilismus, Konsenstheorie der Wahrheit und Letztbegrundung.

— S.98.

20 Ibidem. — S.76.

21 Ibidem.

22 Habermas J. Vorbereitende Bemerkungen zu einer Theorie der kommunikativen Kompetenz. — S.137.

23 Apel K.-O. Sprechakttheorie und transzendentale Sprachpragmatik. Zur Frage ethischerNormen. — S.71.

24 Apel K.-O. Kann der postkantische Standpunkt der Moralitat noch einmal in substantielle Siltlichkeit "aufgehoben" werden/AKuhlmann W.(Hrsg.). Moralitat und Sittlichkeit. —Frankfurt a.M., 1986. — S.247.

25 Apel K.-O. Fallibilismus, Konsenstheorie der Wahrheit und Letztbegrundung.

— S.81.

26 Der Ansatz von K.-O. Apel//Materialien zur Normendiskussion. B.l. Transzen- dentalphilosophische Normenbegriindung. — Paderborn, 1978. — S.169.

27 Habermas J. Uber Moralitat und Sittlichkeit — Was macht eine Lebensform "ra- tional"?//Schnadelbach H.(Hrsg.) Rationalitat. — Frankfurt a.M., 1984. — S.219.

28 Apel K.-O. Kann der postkantische Standpunkt der Moralitat noch einmal in substantielle Sittlichkeit "aufgehoben" werden. — S.231.

29 Цей імператив збігається з відповідним принципом представників Ерлангенської школи О.ПІвеммера та П.Лоренцена: "Чини так, аби норму своєї дії ти міг би обстояти щодо будь-кого" (Lorenzen P., Schwemmer О. Konstruktive Logik, Ethik und Wissenschaftstheorie. — Mannheim, 1975. — S. 116).

?31 Kuhlmann W. Reflexive Letztbegrundung. — S.185.

32 Ibidem.

33 Ibidem. — S.207.

34 Ibidem. — S.215.

35 Pieper A. Ethik und Moral. Eine Einfiihrung in die praktische Philosophic — Miinchen, 1985. — S.171.

90 A.M. Єрмоленко. Комунікативна практична філософія

36 Hosle V. Die Transzendentalpragmatik als Fichteanismus der Intersubjektivitat //Zeitschrift fur philosophische Forschung. — S.243.

87 Ibidem.

38 Albert H. Traktat liber kritische Vernunft. — Tubingen, 1980. — S. 13.

39 Ibidem. — S.32.

40 Ibidem.

41 Habermas J. MoralbewuBtsein und kommunikatives Handeln. — S.132.

42 Apel K.-O. Sprechakttheorie und transzendentale Sprachpragmatik. Zur Frage ethischer Normen. — S.100.

48 Ibidem.

44 Habermas J. Zu Gadamers "Wahrheit und Methode'V/Hermeneutik und Ideologie- kritik. — S.54.

45 Apel K.-O. Das Apriori der Kommunikationsgemeinschaft und die Griindlagen der Ethik. Zum Problem einer rationalen Begriindung der Ethik. — S.388.

46 Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики. — М., 1988. — С.334.

47 Там само.

48 Habermas J. Universalitatsanspruch der Hermeneutik//Hermeneutik und Ideologiekritik. — S.156.

49 Apel K.-O. Szientistik. Hermeneutik. Ideologiekritik... — S.35.

50 Habermas J. Vorstudien und Erganzungen zur Theorie des Kommunikativen Handelns. — S.117.

<< | >>
Источник: A.M. Ермоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. — К.: Лібра. — 488 с. 1999

Еще по теме Примітки:

  1. Примітки
  2. Примітки---------------------------------------------------------
  3. Примітки
  4. Примітки ---------------------------------------------------------
  5. Примітки
  6. Примітки
  7. Примітки
  8. 14.9. Постанова ВУЦВК і РНК УСРР «Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови» (1 серпня 1923 р.)
  9. 12.S. II Універсал Центральної Ради (3 липня 1917 р.)
  10. ПЕРЕДМОВА
  11. 12.32. Ухвалений Радою Міністрів тимчасовий закон про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного Пана Гетьмана всієї України (1 серпня 1918 р.)
  12. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА ГЛАВА І Державні злочини
  13. 9.6. Уривок з інструкції' послам від шляхти Київського воєводства на сейм з вимогою повернути силою землі, звільнені козаками на чолі з С. Палієм (листопад 17О1 р.)