Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник для викладачів економічних і географічних факультетів вузів, наукових працівників, аспірантів /М.М. Паламарчук, О. М. Паламарчук — К Знання 1998. — 416 с.
7.4. МІСЬКЕ І СІЛЬСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ. СИСТЕМИ РОЗСЕЛЕННЯ
Протягом XX ст. на території України відбулись докорінні зміни у розміщенні міського й сільського населення. У дореволюційний час у сільській місцевості України проживало понад 80% населення. Соціальні зміни, індустріалізація, освоєння родовищ корисних копалин, створення великих наукових центрів, важкі умови життя на селі зумовили інтен-

142

сипні процесії урбанізації, тобто розвиток міст і відповідно зростання міського населення. Частка міського населення у запільній кількості жи-іе-пв України за 1959—1996 рр. збільшилася з 46 до 68%. На 1 січня 1997 р. міське населення становило 68%. а сільське — 32 %1.

Частка міського населення, як і його густота територіальне диференці-иована. Міське населення тісно пов'язане з розміщенням промисловості. Наибільш урбанізованими є пгвнічна частина Донецької і півдснно-захід-на Луганської областей, а також області, де є великі індустріальні центри. На 1 січня 1995 р. частка міських жителів становила у Донецькій області 90.4, Луганській — 86.5 і Дніпропетровській — 83.7% усього населення.

Закономірності сучасної географії сільського населення базуються на особливостях сільського розселення в Україні, що історично склалися під впливом економічних, природно-географічних, соціально-політичних чинників. Сільське населення по території країни розміщене нерівномірно. Найгустіше воно у лісостепових частинах Львівської, Тернопільської, Чернівецької. Хмельницької. Вінницької областей (60—70 чоловік на І км"). Значна густота сільського населення (50—60 чоловік на 1 км") характерна і для інших лісостепових областей Правобережжя. Дещо меншу густоту (близько 40 чоловік на 1 км2) мають лісостепові області Лівобережжя. У цілому в лісостеповій зоні проживає більш як половина сільського населення України.

Значно менша густота сільського населення на Поліссі. Це пов'язано з меншою розораністю території, великою площею заболочених земель, пісків, менш родючими грунтами. У цій зоні порівняно густіше населене Чернігівське Полісся (40—50 чоловік на 1 км') і найменш населені заболочені гіівнічно-західні райони Волинського Полісся. Найменша густота сільського населення у степовій зоні. Тут в окремих районах Херсонської і Запорізької областей вона становить тільки 15—17 чоловік на І км2. Цю зону освоєно пізніше за інші. У минулому тут розвивалися головним чином ті галузі сільськогосподарського виробництва, які не потребують великої кількості робочих рук.

Сукупність усіх поселень України з їх взаємозв'язками утворює територіальну систему розселення. Вона включає 9 регіональних, 24 суб-регіональних, 72 локальних, 370 районних, 1,2 тис. кущових та близько 9 тис. первинних систем розселення. Територіальна система розселення України характеризується наявністю порівняно густої поселенської мережі, яка включала на 1 січня 1995 р. 1354 міських і 28854 сільських поселень.

В останню чверть століття управління і формування систем розселення мало істотні недоліки.''Це призвело до диспропорції у мережі міських Г сільських поселень, зумовленої концентрацією населення у великих і найбільших містах, просторовою нерівномірністю розміщення опорних центрів регіонального значення, недостатністю розвитку районоорганізу-ючих функцій у ряді опорних центрів обласного і міжрайонного рівнів, значним скороченням людності сільських поселень, наявністю розриву в рівнях забезпеченості житлом, невпорядкованим розвитком міських агломерацій. відсутністю комплексності у забудові міст, порушенням пропорцій у розвитку окремих елементів їх соціальної інфраструктури.

Останніми роками на розвитку системи розселення позначилася відсутність науково обгрунтованих підходів до комплексного розв'язан-

143

ня проолем розпитку її розміщення продуктивних сил. збалансованості іериторіальних структур виробництва й розселення тощо. Кризові явища у народному господарстві негативно позначилися на економічних зв'язках між населеними пунктами, що затримало формування взаємопов'язаних систем розселення.

У перспективі на розвиток цих систем впливатимуть такі глобальні чинники, як економічніш суверенітет та незалежність України, перехід до ринкових відносин, які сприятимуть активізації економічної діяльності. розширенню її зовнішніх і внутрішніх зв'язків, формуванню якісно нових територіальних структур виробництва, розв'язанню соціальних та екологічних проблем.

Велика роль у територіальній організації України належить містам. Нііні в Україні 445 міст. Згідно з класифікацією міст за кількістю населення виділяють п'ять їх категорій: малі (з чисельністю жителів до 50 тис. чоловік), середні (вія 50 до 100 тис.), великі (віл 100 до 250 тис.), дуже великі (від 250 тис. до 1 млн) і найбільші — міста-мільйонери (понад І млн чоловік).

За функціональною типологією, яка враховує людність, структуру зайнятості за галузями народного господарства, адміністративний статус. організаційно-господарські й соціально-культурні функції міста, його системоорганізуюче значення, положення в системі розселення, перспективи розвитку, міста поділяються на такі типи.

1. Багатофункціональні, адміністративні й великі соціально-економічні центри, в яких значно розвинуті промисловість, освіта, сфера послуг, управлінська діяльність. Це — найбільші міста і обласні центри. Таких міст 32.

2. Міста з переважанням промислових функцій, у яких зайнятість у промисловості перевищує середній по країні рівень, а коефіцієнт локалізації більший за одиницю. Загальна їх кількість 136.

3. Міста з переважанням промислових і транспортних функцій — більш як 30% працюючих зайнято в промисловості і понад 20% в транспорті. Таких міст — 43.

4. Міста з великим значенням транспортних функцій рівень зайнятості V промисловості в них значно нижчий від середнього по Україні, а в транспорті становить понад 30%. Цих міст значно менше — 9.

5. Міста з промисловими і рекреаційними функціями. Їх 7.

6. Міста-рекреаційні центри. У структурі зайнятості їх населення превалююче значення належить рекреаційному господарству. Таких міст 9.

7. Організаційно-господарські й культурно-побутові центри місцевого значення, центри агропромислових комплексів. Ці міста мають невелику людність, незначну зайнятість населення в промисловості і високу у сільському господарстві. Вони утворюють найбільшу групу з 188 міст.

8. Промислово-аграрні центри. У цих містах велика частка працюючих у сільському господарстві — 15 міст.

9. Міста без населення (Прип'ять, Чорнобиль) — наслідок Чорнобильської катастрофи.

10. Місто-спальня (Славутич).

За адміністративним поділом міські поселення поділяються на міста районного, обласного і загальнодержавного підпорядкування. До останніх належить Київ і Севастополь.

144

За 1945—1990 рр. в Україні виникло 17] місто. Найбільше їх V великих індустріальних районах, зокрема в Донбасі і Придніпров'ї. Тут зосереджено понад 47 % усіх міських поселень країни.

В Україні налічується 26 великих і найбільших міст, з них 5 мають людність понад 1 млн чоловік. Найбільші й великі міста в 60—70-ті роки розвивалися високими темпами переважно за рахунок механічного приросту населення. З 70-х років зростання чисельності населення міст цієї категорії дещо уповільнилось. Частково це було пов'язано із заходами отримання надмірного зростання великих міст.На той час у розвитку великих міст намітилися негативні тенденції. У багатьох з них загострились екологічна ситуація, житлові й транспортні проблеми. Поглибилася незбалансованість між галузями матеріального виробництва й невиробничої сфери.

Внаслідок скупчення міських поселень, особливо навколо великих міст. виникли своєрідні форми розселення — міські агломерації. Нині налічується 19 агломерацій, з них 6 найбільших (Київська. Донецька, Харківська, Дніпропетровська. Львівська, Одеська із загальною кількістю населення понад 12 млн чоловік), 6 великих (Криворізька, Горлівська, Луганська, Краматорська, Маріупольська, Стаханівська — близько 5 млн чоловік) і 8 великих (Сімферопольська, Миколаївська, Херсонська, Крас-нолуцька. Кременчуцька, Лисичанська, Нікопольська. Торезька — понад 4 млн чоловік). В агломераціях проживає 40% населення України і близько 50% міського.

Для агломерацій характерний розвиток міст-супутників, тобто міських поселень, які мають з основними містами тісні виробничі, трудові і культурно-побутові зв'язки. Так, навколо Києва виникли міста-супутники Ірпінь. Боярка, Бориспіль. Вишневе.

У розвитку агломерацій не подолана негативна тенденція зростання кількості населених пунктів. Міські й сільські населені пункти, транспортні й інженерні системи розвиваються неузгоджено, що призводить до неупорядкованої забудови території, втрати сільськогосподарських угідь, погіршення природного середовища.

Коротко схарактеризуємо міста України, в кожному з яких проживає понад мільйон населення.

Найбільше місто України — її столиця Київ. найзначніший політико-управлінський. економічний, науковий і культурний центр нашої Батьківщини. центр Київської області та Києво-Святошинського району. У ному проживає 2,6 млн чоловік. Місто поділяється на 14 районів. Тут працюють Верховна Рада. Президент, Адміністрація Президента та Кабінет Міністрів України, багато державних установ. У місті понад 20 вищих навчальних закладів (Національний університет. Національний технічний університет «Київська політехніка», медичний університет та ін.). Тут міститься Національна академія наук України з численними науково-до-слілними інститутами. Серед них відомий на весь світ Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона. Є Національний театр опери та балету, український і російський драматичні театри та ін. Багато музеїв: Історичний музей України, Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.. Київський музей Т. Г. Шевченка та ін. Багато архітектурних пам'яток, мальовничих парків, зокрема на схилах Дніпра. 10 - 83109 145

Киїн — один з найбільших промислових центрі» країни. Провідне місце займають точне і складне машинобудування та приладобудування. У місті розміщені підприємства легкої (трикотажні, швеїіні та взуттєві фабрики, шовкові комбінати та ін.) і харчової (кондитерська фабрика. м'ясокомбінат, молочні заводії, хлібозаводи та ін.) промисловості.

Київ — великий транспортний вузол. Залізничними, річковими, автомобільними магістралями і авіалініями він зв'язаний з усіма містами України та багатьма країнами. Діє метрополітен.

Харків (понад 1.5 млн чоловік) — друге місто за кількістю населення в країні, ядро Харківської міської агломерації. Зручне економіко-геогра-фічне положення міста (поряд знаходиться важлива вугільно-мета-лургіина база) сприяло перетворенню його в найбільший промисловий і транспортний вузол України. Основна галузь промисловості — машинобудування. Тут виробляють верстати, трактори, літаки, устаткування для електростанцій (турбіни, гідрогенератори), різні прилади, засоби автоматизації та ін. Розвинута хімічна, легка (швейна, трикотажна, хутрова) і харчова промисловість. Є метрополітен.

Харків — великий науковий і культурний центр. У ньому 20 вищих навчальних закладів (університет, політехнічний, авіаційний та ін.). близько 150 науково-дослідних і проектно-конструкторських інститутів. Серед них — Фізико-технічний інститут Національної академії наук України, де здійснено розщеплення атомного ядра, працює Північно-Східний науковий центр Національної академії наук. У місті є театр опери та балету, український і російський драматичні театри, історичний та художній музеї.

Дніпропетровськ (до 1926 р. — Катеринослав: 1,1 млн жителів) ~ розташований на Дніпрі між Донбасом і Криворіжжям, що зумовило розвиток у ньому металургії ще в останній чверті XIX ст. Нині це один з найбільших індустріальних центрів України, важливий залізничний вузол і річковий порт. Тут працюють вісім металургійних підприємств, трубопрокатні заводи, численні машинобудівні заводи виробляють ракето-кос-мічне. металургійне і залізничне устаткування, металоконструкції, прокатні стани, важкі верстати, бурякозбиральні комбайни, електровози, радіоапаратуру, космічну техніку, різні прилади. Добре розвинута коксохімічна і лакофарбова промисловість. Працює шинний завод. Є ряд підприємств деревообробної, легкої і харчової промисловості. Дніпропетровськ — важливий науковий і культурний центр. Тут багато навчальних закладів (університет, гірничий інститут та ін.). науково-дослідних інститутів. працює Придніпровський науковий центр Національної академії наук. Є театр опери і балету, історичний музей ім.Д. І.Яворницького — один з найстаріших в Україні. Для міста характерна висока забрудненість повітря промисловими викидами.

Донецьк (до 1924 р. — Юзівка, понад 1 млн жителів) — центр Донбасу. четверте за розмірами місто України. До революції було фактично заводським селищем. Нині — це велике індустріальне місто з парками й багатьма культурно-освітніми закладами. Разом з Макіївкою, суміжними містами й селищами міського типу утворює Донецько-макіївську міську агломерацію. Донецьк — місто металургів, гірників і хіміків.

Тут працюють десятки вугільних шахт, металургійний, коксохімічні, машинобудівні заводи. Машинобудування спеціалізується на виробництві шахтного ус-

146

таткування. гірничорятувальної апаратури, металоконструкції!. Діє вели-кпи завод хімічних реактивів. За останні роки почала розвиватися легка промисловість. У Донецьку працюють науковий центр Національної академії наук. університет, політехнічний інститут та ще кілька вищих навчальних закладів, театр опери і балету. До міста підведено канал Сівер-ськии Донець — Донбас.

Донецьк — екологічно забруднене місто. Тому однією з найважливіших його проблем є охорона навколишнього середовища, забезпечення якісною питною водою та озеленення.

Одеси (понад 1 млн жителів) — найбільший індустріальний, транспортний. науковий і культурний центр Причорномор'я. Основні галузі — машинобудування і металообробка, хімічна, харчова промисловість. На заводах Одеси виробляють верстати, тракторні плуги, кіноапаратуру, підйомні крани, поліграфічні машини та ін. Хімічна промисловість випускає суперфосфат, пластмаси, фарби, медичні препарати. Працюють підприємства легкої промисловості і будівельної індустрії.

Одеса — головний порт на Чорному морі, що працює цілорічне. Тут містяться Південний науковий центр Національної академії наук. близько 20 вищих навчальних закладів (університет, політехнічний інститут, інженерів морського флоту і зв'язку та ін.). Є театр опери і балету, археологічний, історичний, художній та інші музеї. Одеса — великий курортний центр.

У шести містах з населенням від 500 тис. до 1 млн (Запоріжжя, Кривий Ріг, Луганськ, Львів, Маріуполь, Миколаїв) проживає 4 млн чоловік. Населення їх становить 11 % міського і майже 8% загальної кількості населення України. До групи великих (250—500 тис. чоловік) належать 16 міст із загальною кількістю жителів 5,4 млн чоловік. Група великих міст (100—250 тис. жителів) нараховує 24 міста з населенням 3,8 млн чоловік.

У системі розселення чільне місце посідають середні й малі міста. На 1 січня 1995 р. їх налічувалося 395, де проживало понад 10 млн чоловік. За період між переписами населення 1959 і 1989 рр. їх кількість зросла на 74 міста. У багатьох середніх і малих містах за попередні десятиліття зміцніла виробнича база і невиробнича сфера. Збільшилася людність, поліпшилося соціально-культурне обслуговування населення, підвищилася роль цих поселень як функціональних центрів місцевих систем розселення. Однак у наш час значна кількість малих і середніх міст, що мають сприятливі природно-економічні умови для перспективного зростання, розвивається дуже повільними темпами, а у багатьох з них склалася тенденція до стійкого зниження соціально-економічного потенціалу, загострення екологічної ситуації й зменшення чисельності населення. Тому проблема активізації розвитку малих і середніх міст як організаційно-господарських центрів виробничої діяльності, соціального й культурно-побутового обслуговування населення на прилеглих до них сільськогосподарських територіях залишається актуальною як з економічної, так і соціальної точок зору.

У структурі міських поселень України одну з найчисленніших категорій населених пунктів становлять селиша міського типу (смт). Нині їх нараховується 909. а частка у загальній мережі міських поселень становить 67.1 %. чисельність населення — 13%. У попередні десятиліття ця категорія населених пунктів, шо виконує різноманітні господарські

10* 147

функції у системі сільського розселення (промислові, агропромислові. транспортне- промислові. організаційно-господарські, курортно-санаторні та ін.). розвивалася кількісно (розширювалась їх мережа, збільшувались кількість населення та їх середня людність). З початку 90-х років кількість селиш міського типу лешо зменшилася: частина з них набула статусу міста. Істотними проблемами подальшого розвитку селищ міського типу є зміцнення економічної бази. виробничої і соціальної інфраструктури. зокрема прискорене зростання промислового виробництва. житлового будівництва, інженерного облаштування територій, поліпшення соціального й культурно-побутового обслуговування населення.

В Україні налічується майже 29 тис. сільських населених пунктів. У період між переписами населення 1979 і 1989 рр. збільшилася кількість малих сіл і зменшилася середніх та великих. Середня людність одного поселення за цей період зменшилася із 665 до 601 чоловіка. Сільські населені пункти в різних природно-географічних зонах мають значні відмінності. На Поліссі населені пункти через високий рівень ґрунтових іюд, велику заболоченість розміщені на підвищених ділянках, на узліссях. поблизу лук. Села Полісся невеликі за розмірами.

Інший тип сільських поселень характерний для лісостепової зони. Тут значна частина сіл розміщена не на вододілах, а по долинах річок. Села більші, ніж на Поліссі, але поступаються степовим. Відстані між селами невеликі. Найбільші села у степовій зоні (3—5 тис. чоловік). Як і в лісостеповій зоні. вони розміщені по річкових долинах і у зниженнях рельєфу. Відстані між селами переважно вдвічі—втричі більші, ніж у лісостеповій зоні. Своєрідністю відзначаються сільські поселення в Українських Карпатах. Тут населені пункти невеликі. Будинки містяться один за одним на різних рівнях схилів гір.

За останні десятиліття дещо змінився зовнішній вигляд сільських населених пунктів і культурний ландшафт сільської місцевості. У минуле відходять солом'яні стріхи, виростають нові села із сучасними будівлями, всюди збільшується площа зелених насаджень. Нові будинки в селах споруджують здебільшого з цегли. Дахи покривають шифером або залізом. Громадські будівлі — клуби, школи, лікарні, торговельні підприємства — часто мають два-три і більше поверхів.

Однак споживацьке ставлення до села призвело до того, що умови життя в сільській місцевості дуже відрізняються від умов життя в місті. Більшість сіл не мають водопроводів, не газифіковані, вулиці не заасфальтовані. Частина сіл не має під'їзних шляхів з твердим покриттям. Помилкова політика так званих неперспективних сіл стала однією з причин їх занепаду. Багато сіл. особливо невеликих, деградували, а деякі навіть зникли з географічної карти України. Населення їх вимерло або переселилось у міста і селища міського типу.

У 90-х роках через економічну кризу процес перебудови сільських поселень уповільнився. Щоб ліквідувати допущене соціально-економічне відставання села від міста. Верховна Рада України прийняла Закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України» (1992 р.), яким передбачено комплекс заходів з прискореного розвитку виробничої і невиробничої сфер села. Однак Закон не виконується.

< пред след >
вернуться к содержанию
вернуться к списку источников

перейти на главную страницу
Релевантная научная информация

7.4. МІСЬКЕ І СІЛЬСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ. СИСТЕМИ РОЗСЕЛЕННЯ




  1. 7.4. МІСЬКЕ І СІЛЬСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ. СИСТЕМИ РОЗСЕЛЕННЯ - География
  2. 2.3. ТЕРИТОРІАЛЬНІ СИСТЕМИ РОЗСЕЛЕННЯ - География
  3. 3.1. ЕЛЕМЕНТИ І КОМПОНЕНТИ - География
  4. 7.1. КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ, НОГО ДИНАМІКА І СТРУКТУРА - География
  5. 8.1. СУТНІСТЬ, ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ 1 РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ - География
  6. 11.1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСОТВОРЕННЯ - География
  7. ЧАСТИНА І. ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ - Культурология
  8. КУЛЬТУРА ЄВРОПИ, ВІЗАНТІЇ - Культурология
  9. ЕПОХА ПРОСВІТНИЦТВА - Культурология
  10. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ - Культурология
  11. Культура Київської Русі - Культурология
  12. ВСТУП - География
  13. 1.4. ЗАКОНОМІРНІСТЬ КОМПЛЕКСНОСТІ У ПРИРОДІ І СУСПІЛЬСТВІ. ГЕОКОМПЛЕКСОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ - География
  14. 2.1. СУСПІЛЬНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС ЯК НАЙБІЛЬШ ІНТЕГРОВАНИЙ ОБ´ЄКТ ДОСЛІДЖЕНЬ - География
  15. 2.2. ВИРОБНИЧО-ТЕРИТОРІАЛЬНІ КОМПЛЕКСИ І СИСТЕМИ - География
  16. 2.4. ТЕРИТОРІАЛЬНІ РЕКРЕАЦІЙНІ СИСТЕМИ (ТРС) - География
  17. 3.2. ВИДИ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЗВ´ЯЗКІВ - География
  18. 3.3. ТИПІЗАЦІЯ ЗВ´ЯЗКІВ ЗА СПОСОБОМ ПРОЯВУ І ЗА КОМПОНЕНТНОЮ НАЛЕЖНІСТЮ ВЗАЄМОДІЮЧИХ ЕЛЕМЕНТІВ - География
  19. 4.1. ВІДНОШЕННЯ ВЗАЄМОРОЗТАШУВЛННЯ 1 ДОСТУПНОСТІ - География
  20. 5.1. СУТНІСТЬ СТРУКТУРИ - География