Греченко В. А., Чорний І. В., Кушнерук В. А., Режко В. Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти. - К.: Літера, 2000. - 464 с.
ЧАСТИНА І. ІСТОРІЯ

СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

Походження культури безпосередньо пов'язане з походженням людства, яке, за твердженнями деяких сучасних вчених, виникло близько двох мільйонів років тому. В наш час існує чимала кількість наукових гіпотез щодо появи й розвитку людини, але всі вони не можуть вважатися остаточними, оскільки кожній з них бракує фактичного підґрунтя. Плин часу знищив майже всі сліди перебування на нашій планеті людини тих далеких часів. Ось чому випадкові знахідки, які інколи трапляються, в разі, якщо вони належать віддаленим тисячоліттям, стають справжньою сенсацією для всього світу й породжують усе нові й нові гіпотези виникнення й розвитку людини як біологічної та соціокультурної істоти.

Первісна доба історії людської культури сягає саме тих далеких часів, коли з'являється Homo sapiens як окремий вид живих істот. Тривалість первісної доби в історії різних народів має свої часові варіації. Вони відповідають появі в кожного з окремих народів перших цивілізацій, тобто тривають приблизно до IV - І тис. до н.е. А оскільки на планеті в її віддалених куточках (джунглі Амазонки, пустелі Австралії, Північна Тундра) ще й досі мешкають племена, яких не торкнулась цивілізація, деякі вчені не вбачають підстав вважати первісну культуру лише явищем минулого. Тим більше, що сучасна людина за своєю психікою, здатністю до мислення, естетичними уподобаннями мало чим відрізняється від людини первісного світу. Рівень цивілізованості, технічного й наукового озброєння людства ніяк не позначається на її біологічних рисах, властивостях головного мозку.

Чи є в нас підстави зводити нездоланні мури між сучасною культурою та культурою первісного суспільства? Адже саме в первісному суспільстві беруть свій початок і наука, і релігія, і мистецтво, і такі важливі соціальні інститути, як сім'я, право та ін. Те спільне, що й досі можна знайти між будь-якими народами сучасного світу, хоча б вони й відносилися до різних культурних систем, те, що ми звикли називати загальнолюдськими цінностями, було закладене саме в первісну епоху, через яку пройшли всі етноси нашої планети.

Первісний лад був найдовшим в історії людства. Усю цю історію археологи поділили на три віки: кам'яний, бронзовий та залізний. Кожна епоха отримала назву згідно з уявленнями науковців про поступову зміну первісних технологій виробництва і відповідних їм

16

матеріалів, з яких виготовлялися відомі з археологічних розкопок основні знаряддя праці наших предків. Найдовший з трьох віків -кам'яний. У свою чергу, він розподіляється на три доби: стародавній кам'яний вік, або палеоліт (приблизно 1,5 млн років - 14 тис. років тому), середній кам'яний вік, або мезоліт (XII-VIII тис. до н.е.) та новий кам'яний вік, або неоліт (VIII-IV тис. до н.е.). Інколи послуговуються терміном енеоліт, щоб позначити перехідний кам'яний вік, тобто таку добу неоліту, коли поруч із кам'яними знаряддями праці використовувалися і знаряддя з міді (V-II1 тис. до н.е.). Приблизні ж хронологічні межі бронзового віку обіймають III - початок І тис. до н.е. Азі тис. до н.е. почався залізний вік, який триває до цього часу.

Початковою формою організації суспільства при палеоліті було так зване "первісне стадо", або праобщина. Це був дуже довгий період існування людства* коли людина поволі почала виділятися з тваринного світу, поступово накопичуючи навички виготовлення та застосування знарядь праці. Ці знаряддя, що з'явилися наприкінці, палеоліту, були дуже примітивними: ручні рубила з кременю або іншого загостреного каменю, різноманітні скрібла, палки-копачки, гостроконечники та ін. їх використовували під час полювання та ловлі риби, для розтину туш забитих тварин, видобування їстівних коренів рослин тощо. Людина тієї доби вже володіла вогнем, який виконував дуже важливі функції в її житті. Він зігрівав, використовувався для приготування їжі, відлякування хижаків, виготовлення дерев'яних знарядь (загострення палиці), а згодом - для виготовлення перших металевих (мідних) предметів, обробки глиняного посуду.

Первісні стада проводили життя просто неба або селилися в природних схованках, якими найчастіше слугували печери. Штучні житла, що нагадували землянки або напівземлянки, для зведення яких використовувалися різні матеріали, наприклад, кістки мамонтів (Україна, стоянка Молдова-1), стали з'являтися тільки в добу мезоліту. Господарювання мало привласнювальний характер. Люди займалися збиранням та мисливством і в усьому залежали від примх природи. Такий спосіб господарювання не міг забезпечити належної кількості їжі, тому людина майже весь свій час витрачала на її пошуки. Для цього необхідно було вести кочовий спосіб життя, за якого не лишалося можливості дбати про житло. Спостереження, які протягом ХІХ-ХХ ст. велися за дикими племенами, свідчать, що первісне стадо складалося з 30-40 осіб, які мали постійно змінювати місце свого перебування.

Обмежені можливості людей у добуванні їжі безпосередньо впливали на чисельність людства. Але кількість населення зумовлювалась не лише періодичною нестачею їстівних припасів, а й кочовим способом життя. Щоби поставити дитину на ноги, матір або батько повинні були носити її на руках не менше, ніж до чотирирічного віку, а це не дозволяло людству, з урахуванням у середньому нетривалого на той час людського життя, навіть за сприятливих кліматичних умов, збільшувати свою кількість. Натомість, чисельність людства зменшували і хвороби, і голод, і хижі звірі. Середня тривалість життя на той час не перевищувала ЗО років. Люди після тридцяти років вважалися вже дуже літніми.

Важливим фактором еволюції первісної людини слід вважати необхідність докладання колективних зусиль для добування їжі. Особливо це стосується такої форми діяльності, як мисливство. Найбільшого ефекту в певних природних умовах можна було досягти тільки від загінного полювання, а це вимагало пошуку шляхів до спілкування, взаєморозуміння між людьми, виховувало вміння жити в колективі, спонукало до подолання зоологічного індивідуалізму. Протягом тисячоліть відбувався вкрай повільний, але надзвичайно важливий для подальшої культурної еволюції процес обмеження біологічних інстинктів пралюдини, що був пов'язаний із формуванням норм поведінки, обов'язкових для кожного члена первісного стада.

Таким чином, поєднання матеріального й духовного факторів у житті первісного людства, власне, й стало початком зародження феномену культури як синкретичного (нерозчленованого, комплексного) явища, що невід'ємно пов'язує людські почуття, волю та інтелект з оточуючим природним середовищем.

Вважається, що культура первісного суспільства була вкрай примітивною й обмеженою. Логічне мислення, навички й вміння, технічні та інші знання тогочасної людини сьогодні вражають своєю обмеженістю. І хоча поступово матеріальна культура первісного суспільства розвивалася й удосконалювалася (з'явилися спеціальні знаряддя праці: різці, ножі, голки, легкі та гострі наконечники для списів, сокира, лук і стріли тощо), найбільшого успіху людство до-сягло не в цій галузі, а у сфері облаштування соціальних відносин: приборканні тваринного начала в первісному стаді в цілому і в кожного з його членів зокрема.

Пошук більш ефективних способів колективного існування в конкретному середовищі вимагав обміну інформацією в групі, а це зумовлювало зростання інтелектуальних здібностей людей, розши-

18

рення кола їх знань. Поступово і повільно з'являється і розвивається мова, яка стає найважливішим чинником культурної еволюції людства. Як показують сучасні дослідження, мова народів, що досі перебувають у первісному стані, характеризується досить високим рівнем розвитку і в лексичній, і в граматичній сфері. А саме цей показник вважається одним із найважливіших у сучасній характеристиці інтелектуальних здібностей людини.

Поява й розвиток мови сприяли не лише обміну інформацією, а й її збереженню й накопиченню, що неминуче прискорювало інтелектуальний розвиток суспільства. Саме культура й стає носієм такої інформації, своєрідною колективною пам'яттю первісного суспільства. Ця пам'ять мала свою специфіку, яка полягала в її синкретичному, неподільному, змішаному характері. Тут наукові знання та трудові навички поєднувалися з фантастичною вигадкою й закріплювалися в зоровому, а інколи й слуховому образі предмета. Його зовнішній вигляд для первісної людини був водночас і самою характеристикою, а вона, у свою чергу, передбачала не стільки абстрактно-логічну, скільки конкретно-чутгеву оцінку, вияв емоційного ставлення людини до певного предмета, адже люди на той час цікавилися переважно тим, від чого безпосередньо залежало їх життя. Ось чому таке важливе місце у побуті первісного людства посідало мистецтво. Воно дозволяло втілити ті знання, які тогочасна мова ще не здатна була передати.

Скрізь у місцях свого проживання люди прикрашали житло малюнками. Спочатку це були хвилясті лінії й відбитки рук, а згодом з'явилися зображення, що майстерно передавали зовнішній вигляд тварин, а подекуди й відтворювали динаміку їх рухів. Такі малюнки інколи нагадують жанрові сценки, тема яких — життя тварини або полювання на неї. Ці малюнки виконані або одним кольором (монохромні), або кількома (поліхромні). Найбільш відомими місцями, де знайдено такі малюнки, є печера Ласко в південно-західній Франції, Альтамирська печера на півночі Іспанії та Капова печера на Нижньому Уралі.

Точність малюнку, намагання якомога ближче до оригіналу передати вигляд і рухи тварин, відсутність будь-якої стилізації в таких роботах є не лише ознакою майстерності прадавніх майстрів. Водночас це й свідчення недостатнього рівня розвитку абстрактної думки первісної людини. Заслуговує на увагу той факт, що жодного разу серед майстерно зроблених малюнків тварин археологам не зустрічалися відповідні зображення людей. Самосвідомість, яка є ознакою високого рівня абстрактного мислення, не була притаманною перві-

19

сній людині. Вона мислила досить прагматично.й конкретно, зосереджуючи увагу лише на тому, що становило докорінні життєві інтереси - на їжі.

Це дає підстави вбачати в таких зображеннях не наслідки розваг первісної людини під час відпочинку, а важливі елементи її освітньої й релігійної діяльності, спрямованої на вирішення найпекучіших проблем життя.

Палеолітичні поліхромні малюнки на стелі Альтамирської печери Серед зображень на стінах печер палеолітична людина залишила малюнки коней, диких биків, носорога, бізона, лева, ведмедя, мамонта. Цих тварин вона малювала, адже полювала на них і вбачала в них основне джерело свого існування, а також остерігалася як потенційних ворогів. У багатьох випадках малюнки вкриті дірками й подряпинами від стріл чи списів, що підтверджує погляд на наске-льний живопис, як на складову частину мисливських ритуалів, стародавнього людства. Та й саме розташування печер, де зустрічаються розписи, як правило, свідчить, що вони не могли використовуватися як житло, а виконували функцію капищ: малюнки розміщено у важкодо-ступних місцях, де бракує свіжого повітря, куди непросто дістатися через вузькі, довгі й заплутані ходи, складні підйоми.

Рослини на стінах таких печер не зображуються зовсім, а людські фігури зустрічаються дуже рідко й не мають тієї жвавості малюнку, тих яскравих і правдивих форм, що притаманні зображенням тварин. Пояснюється це просто. Саме тваринний світ був об'єктом пильної уваги первісної людини. Вона спостерігала, вивчала окремі види тварин, намагалася зафіксувати в малюнку набуті знання й водночас вплинути на майбутнє полювання за допомогою'чаклунських дій.

Стосунки первісної людини зі світом, що її оточував, цілком залежали від її власних, на той час украй обмежених можливостей фізично впливати на цей світ, всупереч природі створювати для себе сприятливе середовище. З розвитком технічних можливостей людства, зокрема з удосконаленням техніки обробки каменю, яка давала більш продуктивні знаряддя праці, трапляються помітні зміни не лише в царині матеріальної, а й у сфері духовної культури. Людина усе впевненіше підкорює природу й сама стає джерелом як найкращих сподівань, так і побоювань для оточуючих. Тому і в подальшому образотворчому мистецтві, і у фольклорі людина посідає надалі все більш вагоме місце, перетворюючись на центральний і головний предмет зображення. Одним з перших свідчень про увагу первісної людини до самої себе, до питань свого походження та проблем стосунків у межах людського колективу можна вважати так званих "палеолітичних венер". Так археологами названо численні жіночі зображення у вигляді невеликих скульптурок з каменю, кісток або глини, які знайдено під час розкопок у різних кінцях Європи й Азії.

Статуетка з Вілендорфу. Верхній палеоліт

Виготовлені з різним ступенем майстерності й різні за технікою виконання, ці скульптурки вражають, у першу чергу, своєю масовістю й широким розповсюдженням, через що їх можна вважати явищем вельми значним і далеко не випадковим. Невеличкі фігурки

21

20

І

створено за єдиним принципом: їх обличчя пророблялося вкрай рідко. Частіше за все, дуже короткими й непропорційними були кінцівки, натомість підкреслювалися ознаки жіночості й материнства. Підкреслюючи характерні особливості жіночої анатомії — живіт і груди, - свідомо змінюючи пропорції, первісні скульптори від реалістичних, відповідних дійсності засад творчості рухалися до художнього узагальнення, сповненого абстрактним, символічним змістом. Такі фігури були пов'язані з культом Матері й близьким до нього культом родючості. У прадавніх слов'ян це явище знайшло навіть відображення у мові, коли богів і богинь, покровителів племені, називали Род та Рожаниці. У цих фігурках знайшли відображення погляди первісних людей на зв'язок між їх життям і життям тваринного, а пізніше - й рослинного світу. Конкретне біологічне явище -народження людини - ставало підґрунтям для міркувань про походження людства й світу, про циклічність природних процесів. Широке застосування червоної фарби на таких фігурках, вірогідно, свідчить і про значення, яке надавалося крові матері в життєдайних процесах. А використання тієї ж фарби у похованнях для прибирання небіжчиків свідчить про віру в подальше життя після смерті й про розуміння зв'язку життя з материнством.

Деякі дослідники припускають, що протягом довгого часу первісні люди не розуміли причинного зв'язку між статевими стосунками й народженням дитини. Тому появу новонародженого на світ сприймали як прояв вищої сили. А той факт, що ця сила діяла саме через жінок, надавав останнім переваг у суспільстві, як істотам, що контактують із вищим, невідомим світом. Не виключено, що саме це могло підвищувати статус жіноцтва настільки, що соціальні стосунки набували рис матріархату. Також не виключено, що в умовах первісної праобщини, де шлюб мав полігамний характер і ознаки спорідненості, тобто походження людини встановлювалася лише за матір'ю, скульптурне зображення жінки могло бути пов'язаним з культом спільної матері всього роду, обожнюванням пам'яті загальної прародительки, яке освячувало всі соціальні контакти в межах общини. З відлунням цього явища людство й дотепер зустрічається в більшості світових релігій.

Еволюційний шлях від первісного стада до створення сім'ї та родової общини інколи вважають одним з найбільших досягнень первісного ладу. Саме у галузі виховання та у розвитку суспільних відносин і духовної культури в ту епоху відбувалися найбільш важливі зрушення, які перетворювали людину з біологічного організму,

22

що керувався інстинктами, на соціокультурну істоту, яка у своєму житті дотримувалася норм та правил, що не передавалися генетичне, а засвоювалися в процесі зиховання. А щоб процес накопичення й передачі знань в умовах кочового дописемного життя був ефективним, щоб не загубився хоча б і малий, але дорогоцінний досвід, необхідні були і відповідні форми закріплення знань, і авторитет людини, що їх мала, і піклування про таку людину всієї общини. Як насправді проходила ця еволюція, сьогодні уявити дуже важко. По-перше, тривала вона багато тисяч років і не усвідомлювалася в межах одного чи кількох поколінь. По-друге, простежити етапи тієї еволюції, не маючи фактичних, чітко фіксованих даних, дуже проблематично. На відміну від свідчень про тодішню матеріальну культуру, свідчення про духовну культуру первісного людства доходять до нас не в "чистому" вигляді, а з фольклорних і міфологічних джерел, тобто, з вагомим "нашаруванням" більш пізніх епох. Але водночас можна зазначити, що і в нашому житті, і в сучасній духовній культурі є питома частка того, що виникло задовго до появи перших цивілізацій.

Сьогодні часто підкреслюють різницю між образним або художнім типом мислення й логічним або науковим. Але в основі того й іншого видів діяльності лежить одна мета - пізнання дійсності. Художник спирається на інтуїцію. Науковець - на раціональне мислення. У первісної людини ці обидві сфери свідомості були однаково розвинені й однаково використовувалися в науково-практичних та релігійно-естетичних ці-лях.ІЗапам'ятати певну інформацію, назавжди закарбувати її в пам'яті первісним людям вдавалося завдяки яскравій образності поліхромного малюнку чи вражаючим формам скульптурного або рельєфного зображення. Для цього ж використовувалася моторна пам'ять, тобто включення в побутову практику ритмічних рухів, що супроводжувалися наспівуванням певних текстів, які в поєднанні з ритмом набували незмінного вигляду й легше засвоювалися. Так народжувалися танці, що попервах мали суто ритуальне, магічне, а отже, і чисто практичне значення. Так народжувалася й поезія.

Найбільшого ефекту в поєднанні емоцій, творчої уяви й інтелектуальних здібностей людини досягли міфи. Вони поставали у вигляді оповідей про події й предмети оточуючої дійсності, що становили найбільш важливі, принципові для певної первісної групи людей проблеми життя: про походження й будову світу, людини, живої природи, стосунки між членами спільноти. Колективний досвід предків, що карбувався у міфі, не підлягав сумніву й не перевірявся. Міфи цілком задовольняли інтелектуальні та емоційні потре-

23

би первісних людей. Враховуючи низький рівень тодішньої абстрактної думки, вони несли необхідну інформацію про оточуючий світ у персоніфікованому, образному вигляді, а там, де для повноти картини не вистачало фактичних даних чи знань, міфи пропонували прийнятну для певної спільноти фантастичну версію дійсності. Міф став наріжним каменем не лише науки та мистецтва, а й релігії.

Релігійні погляди людства почали виникати вже на відносно зрілому етапі його розвитку, коли набула розвитку здатність до абстрактного мислення. Творчі здібності людини знайшли вихід у таких ранніх формах релігії, як тотемізм, анімізм, фетишизм і магія. У первісну добу вони ще не складали єдиної системи. Залежно від умов проживання, кліматичних, ландшафтних особливостей ареалу, де існувала первісна спільнота, тваринного і людського оточення, що час від часу зазнавали змін, змінювалися й притаманні людині релігійні уявлення. Значною мірою ці зміни були зумовлені й розвитком людського мислення, але той факт, що в обрядах і релігіях подальших епох завжди присутні елементи первісних форм релігії, стає вагомим аргументом на користь розуміння важливого соціально-психологічного значення цих вірувань у житті людства.

Тотемізм - віра в надприродний зв'язок людини або групи людей з якою-небудь твариною або рослиною (тотемом), що розглядається, як предок, "прабатько" всієї спільноти. Дуже часто рід або людина носили ім'я свого тотема, покладалися на його допомогу в важких справах, шанобливо ставилися до представників тотемних видів тварин, що не виключало й полювання на них. Тотемізм виник у ті часи, коли здатність людини до самопізнання й самоідентифіка-ції була ще не досить розвиненою, коли зв'язок' зі світом оточуючої природи був найбільш щільним і органічним. Людина ще не бачила принципової різниці між собою та іншими живими істотами, а, можливо, внаслідок стихійного матеріалізму пов'язувала себе з тими тваринами, м'ясом яких харчувалася ("я є тим, що я їм").

Тотемізм відіграв важливу функцію в об'єднанні первісних людських колективів, які визнавали спільність своїх членів не за фізіологічним спорідненням, бо не усвідомлювали його, а посилаючись на спільного предка, від якого беруть початок і в якого перевтілюються після смерті. Тотемічні уявлення були широко поширені серед мешканців Північної Америки, де бул'и вперше зафіксовані та описані європейцями. В сучасній культурі тотемізм знаходить вияв у вшануванні священних тварин, а також (у дещо видозміненому вигляді) у забороні вживати в їжу деякі види тварин (або принаймні їх крові), які

24

вважаються нечистими, що зберігається в релігійній обрядовості іудеїв, мусульман, християн тощо.

Анімізм - віра в існування душі як надприродної субстанції, властивої кожному тілу. Аніма - "душа" або "дух" - може існувати й разом із тілом, і окремо від нього, покидаючи на певний час (сон, хвороба) чи назавжди (смерть, переселення); В уявленнях різних народів душа пов'язана або з диханням як ознакою життя, або з тінню, що є постійним супутником усіх предметів. У різних випадках душею наділяються або живі істоти та рослини, або навіть неживі (камені, скелі, гори, знаряддя праці тощо).

Анімістичні уявлення живлять віру в потойбічний світ духів, у сновидіння, в життя після смерті. З анімізмом пов'язані обряди поховання небіжчиків, різні в різних народів, але єдині у вірі в їх надприродну доцільність: врятувати душу померлого й влаштувати її в "тому" світі, або ж запобігти помсти чи зазіхань на "цей" світ тих, хто його покинув. Поховання, з одного боку, повинно було "влаштувати" померлого, тому останній притулок людини обладнували відповідно до уявлень про зручну домівку. Із собою небіжчику- клали і "необхідні" речі, їжу, а пізніше - рабів, дружину, тварин; У деяких випадках мертве тіло ховали у вертикальному або сидячому положенні, 'що мало б відповідати.його звичному за життя розташуванню.

Щоб запобігти будь-яким спробам померлого покинути домовину, крім "задобрення" небіжчика вживали й інших заходів. Дуже часто тіло зв'язувалося або пеленалося. Інколи стародавні поховання лишають археологам сліди ритуального "повторного вбивства": пробиті черепи, проткнуті списами тулуби. В деяких випадках тіло величезними цвяхами пришпилювали до дошок або колод дерева, що нагадує осигіові кілки з народних казок і оповідей про чаклунів та вурдалаків.

Душі померлих поділяли на декілька груп. Найбільшу небезпе-. ку становили душі небіжчиків, які вмерли щойно: їх гніву можна було запобігти, лише задобривши дарунками або обрядами. Згодом небіжчики "звикали" до свого нового "життя" й оточення і вже не так прагнули повернутися назад. Але їх теж час від часу належало вгамовувати певними церемоніями й дарунками. Були й інші форми піклування про небіжчиків. Так, у папуасів і до наших часів зберігся звичай з'їдати мозок померлої близької людини, щоб після смерті обидві душі могли зустрітися.

Поступово в людей почало виникати бажання ще за життя попіклуватися про подальшу долю душі. З'явилися спроби накопичити коштовності або магічні предмети, наприклад, висушені голови вла-

25

сноручно вбитих людей. Почала формуватися й певна система моральних норм, певний список "добрих справ", виконуючи які можна заробити своїй душі прощення.

Фетишизм - віра в надприродні, властивості певних предметів які можуть впливати на перебіг подій у житті людини. Фетишизм є подальшим розвитком анімістичних уявлень. Кожний предмет маючи власну душу, або виступаючи як посередник сил, що з ним пов'язані сприяє або шкодить людині. Таким предметом може бути невеличка частка якогось тіла (кістка), природний предмет або щось, вироблене руками самої людини. Не випадково латинське слово "fetico" перекладається як "штучно зроблений". Фетишизація речі мала на меті привласнити . використати приховане в ній духовне начало Частіш за все це вимагало носіння фетиша із собою у вигляді амулета В деяких випадках фетишизм набував анатомічного або фізіологічного характеру, коли сподівання покладалися на певні частки тіла людини чи звіра, як. треба було з'їсти, щоб отримати додаткову силу. В культурі сучасного суспільства фетишизм досі дається взнаки в багатьох релігіях, де практикується звертання до ікон, книг, амулетів, архітектурних споруд тощо, де має місце сподівання на їх надприродну силу Фетишизуються й соціальні, моральні, культурні цінності, які дуже часто-видаються людям найвищим сенсом життя.

Магія - віра в надприродні можливості людини впливати на оточуючий світ , перебіг подій у ньому. Відповідно до призначення магія поділяється на військову, мисливську, охоронну, любовну лікувальну, виробничу, шкідливу тощо. В її основу покладено чаклунство, за допомогою якого можна позбавитися всього випадкового й небажаного у свт. До певної міри магія нагадує науку. Вона теж намагається знайти зв'язок між причиною й наслідком у природних процесах, робить спроби пристосувати потреби людини до конкретних обставин життя, виробляє велику кількість правил і знань, від яких не мо-жнавідступати І в залежності від дотримання яких очікується й відповідний результат магічних дій.

Справедливо було б назвати всю первісну культуру магічною оскільки брак наукових знань та логічного мислення тут завжди доповнювалися Інтуїцією та творчою уявою, які, внаслідок їх образної природи, можна вважати, користуючись сучасними поняттями формою художнього бачення світу. Але головна причина звертання перв.сного людства до магічних дій, як видається, полягає в психологічних особливостях людини, що притаманні їй «езалежно від часу и простору. Для людини неможливо жити в стані постійного

26

очікування небезпеки, змиритися з непередбачуваністю майбутнього й мізерністю значення власного життя у світі. І в наш час магічні вірування знаходять прояв у астрологічних прогнозах, марновірст-вах, покладанні на силу прикмет, заговорів, заклинань тощо. У великій кількості зустрічаються й сьогодні "білі" та "чорні" маги, різноманітні гадалки, знахарі та ті, хто їм понад усе вірить.

Але в первісному суспільстві, як і зараз, віра дуже часто перетворювалась на справжню, матеріально відчутну рушійну силу. Вона мобілізувала психічні та фізіологічні можливості людини, виконувала суспільне об'єднуючу та організаційну функцію, створювала моральне й психологічне підґрунтя для закладення найважливіших засад таких соціокультурних явищ, як мораль і право, що почали спиратися не на страх перед фізичною розправою з боку сильного члена первісної общини, а на внутрішні переконання людини.

Провідну роль в організації прадавнього суспільства, у справі приборкання тваринного, зоологічного начала в поведінці людини відігравали, на думку більшості сучасних культурологів, різноманітні табу. Табу (слово полінезійського походження) - система заборон на виконання певних дій - використання деяких предметів, вимовляння вголос деяких слів тощо. Ця заборона не мала логічного пояснення і сприймалась усіма членами спільноти як те, що не потребує раціонального тлумачення. Недотримання табу суворо каралося. Але в першу чергу цієї кари чекали не від людей, а від вищих, потаємних сил у вигляді моментальної смерті, тяжкої хвороби або чогось жахливого. Системи табу в різних народів досить складні й своєрідні, але головними з них слід вважати дві заборонися*} виникли ще в далекі первісні часи.

Одне з перших, найбільш давніх табу стосується інцесту. Членам спільноти не дозволялося вступати в шлюбні стосунки з близькими родичами. Такі стосунки, або інцест, вважалися чи не найбільшим гріхом для тогочасної людини. Сьогодні не видається можливим достеменно з'ясувати причини виникнення цього табу. У тваринному світі інце-стуальні стосунки зовсім не обмежені й мають природний характер. Та саме природні, рефлективні бажання й дії потребували найбільших зусиль для свого викорінення. За поглядами деяких дослідників, саме з цього табу, власне, й починається культура, адже, стримуючи пряме задоволення нижчих нахилів, ця заборона створила можливість їх сублімації - трансформування "дикої" статевої енергії людини з її подальшим спрямуванням на інші сфери діяльності. Появу заборони на шлюб між близькими родичами пов'язують з добою мезоліту, коли розпочався поступовий перехід до напівосілого й осілого спо-

27

собу життя, що, імовірно, було викликано вдосконаленням кам'яних знарядь мисливства та рибальства. Відтепер, подовгу живучи на одному місці, первісні общини вступали в контакт зі своїми сусідами, налагоджували з ними стосунки, які закріплювалися шлюбними узами. Це сприяло мирному співіснуванню й подальшому об'єднанню людей, створенню більш складних, ніж праобщина, соціальних структур.

Другим важливим табу стала заборона канібалізму (людожерства). Вона виникає значно пізніше, ніж заборона інцесту, і не скрізь має такий послідовний і абсолютний характер. Канібалізм і зараз ще зустрічається серед диких і напівдиких народів, але й тут він має по-своєму "окультурений" ритуальний характер, бо пов'язаний з фетишистськими чи магічними уявленнями про наслідки поїдання собі подібних.

До розповсюджених у сучасного людства табу можна віднести заборону на вживання певного виду їжі чи напоїв, певного, зумовленого національними традиціями, типу поведінки, носіння одежі, вживання чи невживання окремих слів та ін. Слід зазначити, що й у сучасному суспільстві табу відіграють украй важливу роль, адже на них спирається мораль, право, всі стосунки між людьми в межах великих чи малих соціумів.

Релігійний культ (або ритуал) у первісному суспільстві не мав самостійного значення. Синкретична культура органічно включала первісні релігійні погляди у повсякденне життя громади, нерозривно пов'язуючи усі найважливіші події людського життя від народження й до смерті з ідеальними уявленнями і реальними процесами, що відбувалися в оточуючому людей світі (виниклий значно пізніше термін re-ligio перекладається з латини як "знов пов'язую", тобто "відновлюю зв'язок" і містить у собі заклик повернутися до первісного синкретизму мікро- і макрокосму); Здійснювався цей органічний первісний зв'язок шляхом не просто ритуального виконання, а відомого лише цілком щирим дикунам і натхненним натурам безпосереднього "переживання" певних сакралізованих (визнаних дотичними до священних таємниць життя) обрядів, які часто мали екстатичний (такий, що викликає відчуття цілковитого, запаморочливого захвату) характер. У первісній синкретичній культурі обряди задовольняли нерозчленованій на той час сукупності інтелектуальних, творчих, естетичних потреб первісної людини, мали велике психологічне й соціально-об'єднувальне значення. Обряди супроводжувалися певними діями, танцями, текстами, звуковим супроводом. Вони служили засобом імітації дійсності й водночас ставили собі за мету магічний вплив на оточуючий світ, приборкання його сил.

28

Ритуальний танець з метою магічного впливу на врожай (тем 'я Бавенда у Південній Африці)

З розвитком людства й ускладненням знань та виробничих процесів ускладнювалися й обряди. Одним з найважливіших серед них був обряд ініціації - посвяти в дорослі. Ініціації, як правило, підлягали юнаки, що досягали певного віку. Вік ініціації був водночас і шлюбним віком, адже той, хто проходив ініціацію, ставав воїном, повноправним членом общини й отримував собі дружину. Цей обряд був важким випробуванням юнака на фізичну силу, витривалість, вміння терпіти біль, подовгу обходитися без їжі й води. Пройти іспит міг лише той, хто засвоїв навички володіння зброєю та необхідні позитивні знання, а також родові звичаї, таємниці, вірування, магічні пісні й танці. Як свідчать дослідження, цей обряд витримували не всі юнаки. За своїм символічним змістом ініціація дорівнювала другому народженню, а тому й характер випробування мав нагадувати смерть. Ця символічна смерть сприймалася або як спалення юнака, або як його поїдання тотемною твариною, або як мандрівка в країну духів, де на юнака чекають бурхливі й небезпечні пригоди й звідки він повинен повернутися з магічною силою, яка може бути прихована або в якомусь предметі, або в певних знаннях і вміннях, або в новому імені юнака, яке він отримує від свого надприродного покровителя разом із запорукою підтримки.

Досить яскраво цей обряд знайшов своє відображення в чарівних казках. Типовий казковий герой - юнак, що покидає батьківсь-

29

кий дім і йде назустріч випробуванням у царство, де править ворожий змій, кощей або інша надприродна істота. Інколи цей ухід умотивований зовнішніми обставинами: необхідністю боронити рідну землю від ворогів, рятувати свого брата, сестру, іншого родича або визволяти свою наречену. Але в більш давніх казках такої мотивації могло й не бути, адже дії юнака і без пояснень були зрозумілі сучасникам, для яких обряд ініціації був природним, звичним явищем.

Дія в казці дуже часто розгортається в тридев'ятому царстві, яке символізує світ духів або країну померлих. Саме тут, на рівні вищих сил, вирішується земна доля юнака, бо сама лише фізична сила ще не могла забезпечити первісній людині прийнятне існування. Для цього необхідна була надприродна підтримка. І дуже часто в казці її надають тотемні тварини: ведмідь, вовк, орел, лиса, заєць, щука та ін. Вони безкорисливо допомагають герою, який наприкінці повертається додому, отримує дружину й соціальний статус: "царство" або "півцарства" і т.ін.

За своїм значенням ініціація була більш важливим явищем, ніж народження й смерть. Сам біологічний акт у первісну добу, коли ставлення до життя конкретної людини суттєво відрізнялось від теперешнього, був нічого не вартий, як була не варта уваги й конкретна людина. Але понад усе цінувалися знання й досвід, які складали найбільше надбання людської групи. Ці знання набували магічного вигляду й дуже часто пов'язувалися з певними предметами, які зберігалися в спеціальних сховищах або в "чоловічому домі", що служили прототипами ка- -пищ та храмів, і в свою чергу, як найвища святиня, оберігалися системою табу та обрядів. Служіння своїй общині дуже часто сприймалося як служіння вищим істотам. До цього служіння спеціально готувалися під керівництвом старших, найбільш досвідчених членів спільноти. Юнаки, а інколи й дівчата, в певному віці відлучалися від матері й потрапляли до вихователів у ліс або в "чоловічий дім", де проходили курс навчання. Це явище досить часто відображено в казках, де йдеться про те, що діти залишаються без батьків і з ними трапляються ті чи інші пригоди.

Цікаво, що в багатьох давніх варіантах казок така відсутність старших, знов-таки, лишається невмотивованою, а в більш пізніх інтерпретаціях мотивація з'являється: батько везе сина або доньку в ліс, бо того вимагає від нього зла мачуха тощо.

Тип культури, де діти вчаться у своїх попередників, а духовні цінності передаються не у вигляді набутого позитивного досвіду, а як ритуали, обряди та магічні дії, можна назвати традиційним або постфігура-тивним. Для такого типу культури властива незмінність, консерватизм,

ЗО

сталість духовних та соціальних норм, що зберігаються протягом тисячоліть. Зміни в житті такого суспільства йдуть дуіке повільно й охоплюють величезні проміжки часу.

Поступовий прогрес у розвитку знарядь праці й системи господарювання призводив до масштабних змін у суспільстві. На зміну праобщині йде родова община, яка являє собою відносно сталий господарський колектив, що складається з кількох родин. Існує кілька версій структурної побудови такої общини. В XIX ст. популярністю користувалася так звана "матріархальна" модель, де берегинею родинного вогнища і головою роду виступала жінка. За цією версією лише материнська лінія була надійно гарантованим джерелом родинних зв'язків в умовах полігамної сім'ї. А ці зв'язки відігравали важливу роль у становленні шлюбних і соціальних стосунків між членами общини. Але за спостереженнями, що проводилися дослідниками в XX ст., провідна роль у первісному суспільстві завжди належала чоловікові, який лишався основним постачальником їжі, в першу чергу білкової; від нього залежало виживання сім'ї. Скоріш за все, питання "матріархат чи патріархат?" не слід вирішувати з категоричною однозначністю. В різних випадках переважав якийсь один тип стосунків, про що можуть свідчити етнографічні спостереження за нецивілізованими племенами і вивчення внутрішньосім*ейних стосунків на конкретному національному грунті цивілізованих народів.

У добу пізнього палеоліту, разом з піднесенням рівня добування їжі, поліпшуються умови існування людей. Збільшується й кількість населення. Проте, ефективне полювання зменшує кількість тварин у звичних місцях розселення людства. Це призводить до переселення людей у райони з більш суворими природними й кліматичними умовами. За археологічними даними, з африкансько-середземноморської зони первісні люди розселяються в сибірсько-китайську та європейсько-прильодникову області. У кожній з цих областей формується своя культура, що починає все більше відрізнятися від інших. Посилюється й расова диференціація. Формуються європеоїдна, монголоїдна та негроїдна (Африка, Австралія) раси.

Первісна людина вдало опановує особливості кожного з регіонів. Скрізь на місцевому фунті виникають та розвиваються начатки медицини, фармакології, токсикології, математики, астрономії, виникають свої типи календарів, своя міфологія, кухня тощо.

Найбільшого розвитку первісна культура досягає в добу неоліту, коли відбувається так звана "неолітична революція". Цим терміном прийнято позначати перехід людства від привласнювальних

31

форм господарювання до продуктивних або відтворювальних. Цей процес розтягся на тисячоліття. Перші його паростки помічені в добу пізнього палеоліту, приблизно 15-12 тис. років тому в місцях природного зростання дикого ячменю, пшениці, рису й маїсу (зона Субтропіків Азії та Африки). Спостерігаючи за цими рослинами, насіння яких збирали, люди усвідомили зв'язок між посівом і врожаєм і почали вирощувати їх штучно. Найкращі умови для цього були в долинах великих річок (Нілу, Тигру, Євфрату, Дунаю, Дніпра, Гангу, Хуанхе, Янцзи та ін.). Саме там і виникають центри най-стародавніших землеробських культур.

Процес переходу до землеробства йшов непомітно й поволі. Позасвідомо мисливець призвичаювався до рослинної їжі, частка якої набувала все більшої питомої ваги в його раціоні. Одночасно із землеробством виникало й скотарство. Травоїдних тварин, на яких традиційно полювала первісна людина, приваблювали відходи землеробства. І люди почали використовувати їх для відгодівлі тварин, що згодом стали свійськими: кози, вівці тощо. У деяких регіонах скотарство виникло ще раніше, ніж землеробство. Здебільшого, це характерно для гірських або північних регіонів, де вирощування рослин було ускладненим через кліматичні умови. За допомогою вже приручених собак, що стали супутниками людей ще за доби верхнього палеоліту, общини брали під свою охорону і догляд стада тих тварин, на яких раніше полювали: оленів, кіз та інших травоїдних. Частіш за все скотарі згодом теж призвичаювалися до землеробства; бо воно давало незрівнянні переваги осілого способу життя.

Постійне житло давало не лише можливість надійно захистити себе від несприятливого клімату, хижих звірів та інших ворогів. Прогрес культури кочового народу завжди гальмувався неможливістю накопичення матеріальних цінностей. Кількість майна обмежувалась можливостями людини завжди носити його в постійних мандрах. Від початку переходу людства до продуктивної землеробської праці зростає і культурний шар, що залишала первісна людина археологам. Кількісний зріст матеріальних здобутків не міг не позначитися і на їх якості: ускладнюються знаряддя праці, збільшується їх ефективність, урізноманітнюється посуд, що за своїми функціями поступово розподіляється на два види - кухонний і столовий. Подальшого розвитку набувають знання і навички в галузі будівництва: вивчаються властивості окремих матеріалів, удосконалюється технологія обробки дерева, шкіри. Актуальною стає проблема зберігання їжі. Покращується процес передачі знань. З'являється підгрун-

32

тя для зародження і розвитку писемності: збільшується обсяг інформації, ускладнюється її характер і спеціалізація. Водночас створюються умови для збереження і використання пам'яток письма.

Одним з найбільш вагомих культурних наслідків неолітичної революції стало швидке збільшення населення. Цьому сприяли і осілий спосіб життя, який дозволяв батькам виховувати одночасно не одного, а двох і більше дітей малого віку, а також перехід до продуктивного господарювання, що збільшило статки населення в десятки, а подекуди - і в сотні разів. Землеробські й скотарські племена почали швидко зростати і активно заселювати сусідні території. Цей процес набув характеру демографічної експансії, внаслідок якої дрібні кочові групи асимілювалися землеробськими народами або витіснялися в менш зручні для проживання райони. За цих умов родовий устрій зазнає кризи. Йому на зміну приходить сусідська община, основою соціальних зв'язків у якій були не кровні зв'язки, а економічні стосунки. Вони вимагали не лише об'єднання людей, а й оптимальної кількості населення такої общини. Ця кількість зумовлювалася територіальними чинниками і здебільшого складала, як свідчать археологічні дані, декілька сотень мешканців. В разі збільшення кількості членів общини до певної межі, відбувалися її поділ і відокремлення нової соціальної групи. Економічні та військові інтереси вимагали збереження дружніх стосунків між сусідніми общинами. Так виникли племена, які за певних умов могли перетворюватися і на ще більші об'єднання - союзи темен. З іншого боку, кожна окрема община розвивала і вдосконалювала власну структуру, поступово перетворюючись на поселення-державу, бо мусила захищати себе в умовах масштабних переселень народів, що відбувалися внаслідок демографічного вибуху.

Переселення викликали пожвавлення культурного розвитку, адже прискорювали обмін інформацією між народами, надавали можливості знайомитися з досягненнями інших і переймати їх, хоча й не завжди в мирний спосіб. Переселення народів призвели й до розвитку і розповсюдження мов. Сучасна лінгвістика доводить, що більшість мов людства має спільне походження. Скоріш за все, регіоном, де мешкали носії прамови більшості сучасного людства, була Південно-Західна Азія (хоча не виключено, що він знаходився на Півночі Африки або Півдні Європи).Час початку неолітичної революції припадає і на час поширення прамови, її розповсюдження йшло разом із розселенням носіїв нового типу культури й поширенням передових економічних досягнень разом із словами, що їх п'о-

33

значають. Швидка міграція та переміщення представників різних груп населення, з одного боку, сприяли поширенню мови та культурних здобутків землеробів, а з іншого - збагачували прибульців досягненнями культури аборигенів, створювали умови для мовної дивергенції (перетворення діалектів спільної прамови на самостійні мови). Дуже швидко почали формуватися мовні сім'ї, серед яких чи не найбільшою є індоєвропейська, до складу якої належить і слов'янська мовна гілка.

Рівень розвитку мови залежить від обсягу інформації, що його накопичує суспільна група. Коли цей обсяг сягає певної кількості, яку вже важко, не розгубивши, тримати в пам'яті, виникає писемність.

Історично писемність пройшла три фази свого розвитку. Перший етап - піктографія. У цьому виді письма користувалися схематичними малюнками, які позначали предмети і явища дійсності. Просте й зрозуміле кожному, це письмо влаштовувало людство тоді, коли обсяг інформації та її характер не були складними і великими. Але з ускладненням розумової діяльності, розвитком мислення й появою абстрактних понять піктограми вже не могли задовольнити спільноту в справі закріплення та передачі інформації. Наступним видом писемності стає ідеографія. Вона послуговувалася не малюнками, а знаками слів чи понять. Тому ідеографію називають ще лого-графією. Знак зовсім не повинен був нагадувати те явище, яке ним позначалося. Він був лише його символом, значення якого за домовленістю ставало зрозумілим усій спільноті. Ідеограма могла вже позначати будь-яке абстрактне поняття, як, скажімо, сучасні цифри або ієрогліфи китайської, японської чи інших східних мов. Фонографія -звукове письмо, орієнтоване на передачу основних звукових елементів мови, з яких складаються слова. Оскільки таких елементів небагато, фонографія спрощує обмін інформацією і наближується до усного спілкування, робить писемну мову більш доступною і універсальною в головній меті - фіксації людської думки. Становлення звукового письма відбулося далеко поза хронологічними межами первісної культури. Сама ж писемність, як одне з найважливіших культурних надбань людства, своєю появою завершила первісний етап розвитку суспільства і відокремила його від доби класових цивілізацій.

Але до настання періоду цивілізованого суспільства людство ще мало пройти два важливих етапи свого економічного розвитку. Йдеться про перший і другий великі розподіли праці. ПершиЯ великий розподіл стався з відокремленням від загальної маси скотарів-землеробів племен, які займалися переважно скотарством. Цей про-

34

цес супроводжувався конфліктами і суспільними катаклізмами, які знайшли відображення навіть у Біблії. Вбивство землеробом Каїном свого брата Авеля, який займався скотарством, сприймається в цій книзі як перший трагічний конфлікт в історії людства, що, вірогідно, відбив історичні реалії витіснення скотарів з плодючих земель. Пізніше вже не осілі землероби несли небезпеку сусіднім народам, а, навпаки, кочові племена, яких приваблювали багатства, більш зручні житла, комфортні умови існування, що їх мали землероби. Історія стародавніх євреїв, як подає її Біблія, являє собою типовий зразок висвітлення агресивності кочівників-скотарів. Вийшовши з пустелі, ізраїльський народ завоював землі осілих племен, а потім сам мав боронитися від наступних кочових завойовників.

Другий розподіл праці був пов'язаний з появою і відокремленням у самостійний спосіб продуктивної діяльності ремесел, їх зачатки сягають ще доби енеоліту, коли вже відомими були прядіння і ткацтво. Виділення ремесел стало можливим внаслідок різних умов життя і господарювання, що їх отримали первісні народи після розселення. Накопичуючи досвід і знання, необхідні для виживання в конкретному природному середовищі, люди навчалися використовувати наявні господарські ресурси своїх регіонів, які згодом давали їм можливість брати участь в обміні продуктами із сусідами. До того ж обробка металів та інші види діяльності надалі вимагали все більшої кваліфікації від виконавців роботи. Ускладнення технологічних процесів потребувало від працівників особливих знань, умінь і навичок, що робило можливим не тільки розподіл праці між різними общинами, а й серед членів однієї спільноти. Таким чином, відокремлення ремесел сприяло пожвавленому обміну товарами, а отже, і обміну культурними досягненнями між народами. Це ще більше прискорило еволюцію людства і призвело до появи перших цивілізацій.

З винаходом нового матеріалу - бронзи - значно розширилися обмін та контакти між окремими регіонами світу. Удосконалюються засоби пересування. Створюються колісниці, човни з вітрилами та веслами. Відбувається подальше накопичення позитивних знань. Розвиваються астрономія, механіка, картографія, хірургія. Зароджуються суспільні науки. Саме тоді виокремлюються й правові знання, створюються перші зведення законів, які фіксують, переважно в міфологічній або релігійній формі, набутий спільнотою досвід міжосо-бистісного та колективного співіснування. Проте з переходом до цивілізації кожна регіональна спільнота поступово втрачала синкретизм, притаманний первісній культурі: релігія, наука, мистецтво,

35

ремесла все більше ускладнювались і відокремлювались, як суто специфічні форми духовної діяльності.

Мнржаться й усталюються різні форми релігійного культу, виділяється особлива група служителів культу - жерців. Вони, а також вожді, співаки, знахарі й писці склали прошарок людей, які професійно займалися розумовою працею і володіли писемністю.

Від ремесел з часом відокремлюються нові форми мистецтва, переважно прикладного: гончарного, ювелірного, декоративно-ужитково-го. За часів бронзового віку починають будувати поселення, що системою укріплень нагадують фортеці. Тоді ж з'являється і таке явище, як мегалітична архітектура (мегаліт - із грецької "великий камінь"). Ці крупноблочні будови можна розділити на три види: менгіри, дольмени, кромлехи. Менгір - це вертикально поставлений камінь розміром від одного до двадцяти метрів і масою до десяти тон. Дольмен - складна споруда з кількох (двох або чотирьох) кам'яних стовпів, перекритих згори масивною плитою. Кромлех - це сукупність кам'яних плит і стовпів, розташованих концентричними колами. Про призначення цих мегалітичних споруд, відомих у різних частинах світу, вчені висловлюють різні припущення, жодне з яких не є остаточно доведеним.

Мегалітичний культовий центру Стоунхеджі (IIтис. до н.е.) Так, припускають, що найвідоміший. з мегалітичних центрів -Стоунхедж в Англії - міг бути первісною астрономічною обсерваторією. Цікаво, що найбільші кам'яні блоки Стоунхеджу важать до 50 т. Між тим, організована у наш час (влітку 2000 р.) експедиція з аматорів, які намагалися транспортувати до Стоунхеджу кам'яну брилу значно меншої ваги за допомогою знарядь, що могли б використовуватися

першими будівниками, закінчилася безрезультатно. Не вдалося ані сплавити брилу на плоту, ані застосувати систему важелів і волоків. Давня пам'ятка не поспішає розпрощатися з ореолом загадковості, який більшою чи меншою мірою огортає усю первісну культуру людства.

Поява перших цивілізацій, які виникли на зламі IV-HI тис. до н.е. в межах азійсько-африканського ареалу, виявила нерівномірність розвитку первісного суспільства. Причини цього явища ще й досі викликають суперечки серед дослідників, які ладні вбачати в цьому і вплив природно-кліматичних факторів, і випадковий збіг обставин, і вияв біологічної або расової зверхності перших цивілізованих народів. Не виключають навіть позаземного втручання в розвиток первісного людства, адже його історія приховує ще чимало таємниць. І це не дивно. Наукове вивчення первісних культур розпочалося порівняно недавно, і за цей час зроблено лише перші кроки вглиб тисячоліть. Але найбільш вірогідно, що утворенню перших порівняно високорозвинених цивілі-заційних центрів людство має завдячувати змінам кліматичних та інших природних умов. Коли ці умови змінювалися на більш жорсткі, виникала потреба об'єднання колективних зусиль людей для протистояння стихії. Можливо, саме так виникли культури Єгипту і Месопотамії.

Прискорені темпи, якими розвивалася культура цивілізованої ери людства, зрештою, виявили диспропорцію її кількісних і якісних показників, з усією очевидністю розкрили глибинний зв'язок найвищих людських досягнень і повсякденних побутових проблем зі світом оточуючої та власної соціальної і біологічної природи. Живучість казок, прадавніх і новітніх міфів, постійна жадоба знань і творчості, потреба в прекрасному, притаманні сучасному людству, -постійно повертають нас до первісної культури, змушуючи там шукати відповідь на споконвічне питання: "Навіщо?". Вирішити ж цю проблему можна лише давши остаточну відповідь на запитання: "звідки" й "чому".

Рекомендована література

Дмитриева Н.А. Краткая история искусств.-Вып. 1.- М.,1986. С. 7-16.

Культурология: История мировой культуры /Под ред. А.Н.Маркова.- М., 1995.

ЛіндсейД. Коротка історія культури. - T.I. - К., 1995.

Поликарпов B.C. Лекції з історії світової культури. - Харків,1990. С.6-19.

Попович М.В. Нарис історії культури України. - К.,1998. С.7-54.

Словник-довідник з археології/Під ред. О.Н.Гаврилюк. - К., 1996.

Тейлор Э.В. Первобытналкультура. - М.,1989.

< пред след >
вернуться к содержанию
вернуться к списку источников

перейти на главную страницу
Релевантная научная информация

ЧАСТИНА І. ІСТОРІЯ

СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ




  1. ЧАСТИНА І. ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ - Культурология
  2. Культура Київської Русі - Культурология
  3. Греченко В. А., Чорний І. В., Кушнерук В. А., Режко В. Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти. - К.: Літера, 2000. - 464 с. - Культурология
  4. ВСТУП - Культурология
  5. КУЛЬТУРА ЄГИПТУ - Культурология
  6. АНТИЧНА КУЛЬТУРА - Культурология
  7. КУЛЬТУРА ЄВРОПИ, ВІЗАНТІЇ - Культурология
  8. ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ - Культурология
  9. ЕПОХА ПРОСВІТНИЦТВА - Культурология
  10. XIX СТОЛІТТЯ - Культурология
  11. КУЛЬТУРА XX СТОЛІТТЯ - Культурология
  12. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ - Культурология
  13. Культура XIV-XVI - Культурология
  14. Розвиток культури в Україні у другій половині XVII-XVIII - Культурология
  15. Українське національно-культурне відродження - Культурология
  16. Культура XX століття - Культурология
  17. ПЕРЕДМОВА - Деловой язык
  18. ЯК КОРИСТУВАТИСЯ ПОСІБНИКОМ - Деловой язык
  19. § 1. ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ - Деловой язык
  20. § 2. ВЖИВАННЯ ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ - Деловой язык