<< Предыдушая Следующая >>

18. Поняття та види соціального партнерства

Соціальне партнерство є системою відносин між роботодавцями, їх організаціями і об'єднаннями та найманими працівниками, профспілковими організаціями і їх об'єднаннями й органами виконавчої влади, що складаються у процесі співробітництва, пошуку компромісів і підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство розглядають також як складову предмета трудового права та принцип трудового права, на основі якого здійснюється колективно-договірне регулювання.

Соціальне партнерство спрямоване на: забезпечення соціального миру в суспільстві, зменшення гостроти соціальних конфліктів, сприяння погодженню інтересів роботодавців і найманих працівників; забезпечення активної ролі держави у переговорному процесі з питань встановлення умов праці, забезпечення взаємної зацікавленості найманих працівників і роботодавців у поліпшенні економічного становища і сприяння взаєморозумінню між ними, забезпечення належних умов праці і достатнього життєвого рівня працівників.

У науці трудового права виділяють 2 основних види соціального партнерства — біпартизм і трипартизм.

У тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин порівняно невелика (США, Канада, Великобританія та ін.), практикується двостороннє співробітництво соціальних партнерів (біпартизм). Колективні переговори ведуться між роботодавцями і організаціями найманих працівників, держава в такі переговори майже не втручається, хоча може виступати арбітром або посередником при виникненні соціальних конфліктів. Однак це не означає, що при двосторонньому співробітництві держава повністю самоусувається від регулювання трудових відносин. Вона регулює умови ведення колективних переговорів, здійснює частково організаційно-технічне забезпечення цих переговорів.

Тристороннє співробітництво (трипартизм) здобуло поширення у Франції, Німеччині, Австрії та багатьох інших країнах. У цьому виді соціального партнерства, крім об'єднань роботодавців і організацій найманих працівників, активну роль при проведенні колективних переговорів відіграє держава. Вона виступає посередником при проведенні колективних переговорів або є їх самостійною стороною в особі державних органів (як правило, це міністерства праці чи інші спеціально створені органи виконавчої влади). При тристоронньому співробітництві держава на законодавчому рівні встановлює ряд мінімальних соціальних гарантій. Крім того держава встановлює правила ведення колективних переговорів, порядок висування представників від сторін на переговори, відповідальність за недотримання вимог колективних договорів.

Саме такий вид соціального партнерства набув поширення і в Україні.

19. Форми соціального партнерства

Одним із завдань соціального партнерства є пошук компромісних рішень і розв'язання проблем мирним шляхом, узгодження особистих та колективних інтересів.

Це завдання досягається за допомогою таких основних форм соціального партнерства: •

проведення спільних консультацій щодо регулювання со- ціально-трудових відносин; •

ведення колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод; •

розгляд і вирішення розбіжностей, що можуть виникати між соціальними партнерами, та колективних трудових спорів (конфліктів); •

участь працівників в управлінні організацією.

Ці форми соціального партнерства здійснюються на основі взаємної поваги і довіри соціальних партнерів, їх рівноправності, всеохоплюючого характеру соціального партнерства, пріоритетності примирних методів і процедур у проведенні переговорів і консультацій, недопущення погіршення домовленостей, досягнутих на попередньому рівні соціальних договорів (угод), обов'язковості виконання досягнутих домовленостей, відповідальності соціальних партнерів за виконання прийнятих ними рішень і досягнутих домовленостей.

В Україні прийнято кілька нормативно-правових актів, які розкривають зміст форм соціального партнерства. Основними є закони України "Про колективні договори і угоди", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", а також закони України від 3 березня 1998 р. "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", від 24 травня 2001 р. "Про організації роботодавців" та Указ Президента України від 29 грудня 2005 р. № 1871/2005 "Про розвиток соціального діалогу в Україні". Окремі питання участі працівників в управлінні організацією відображені у Господарському кодексі України. У додатку № 4 до Генеральної угоди, укладеної 19 квітня 2004 р. між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004—2005 роки, передбачено порядок здійснення соціального діалогу, що визначає предмет та механізм проведення консультацій, переговорів, узгоджувальних нарад, робочих зустрічей та засідань відповідних тристоронніх органів соціального партнерства. Проте існує необхідність прийняття закону, який у комплексі визначив би поняття, засади, суб'єкти, види та форми соціального партнерства.

<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =

18. Поняття та види соціального партнерства

  1. Розділ II СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО. КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ І УГОДИ
    Розділ II СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО. КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ І
  2. РОЗДІЛ VI Поняття і види речових прав
    РОЗДІЛ VI Поняття і види речових
  3. § 1. Поняття і види договорів
    Римське договірне право — перше всесвітнє право суспільства товаровиробників, яке з його неперевершеною за точністю розробкою всіх істотних правових відносин простих товароволодільців (покупець і продавець, кредитор і боржник, договір і зобов’язання тощо), на нашу думку, є найдосконалішим. Римське договірне право є закінченим правом простого товарного виробництва. Договірне право було надійним
  4. § 2. Поняття і види речей
    римські юристи широко користувалися категорією «річ», ретельно регламентували правовий статус речей, види їх. Проблема речей займала одне з центральних місць і в самому римському приватному праві, і в давньоримській юриспруденції. Багата казуістика римських юристів щодо речей дає змогу сформулювати загальну уяву про речі. ^Еіч — певна частина природи, що є якоюсь цінністю для її володільця. Ця
  5. § 3. Поняття І ВИДИ позовів
    У класичному римському праві позов (actio) є правом до-магатися через суд того, що тобі належить (Nihil aliud est actio, quam jus quod sibi debeatur judicio persequendi), тобто позов — це звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Під час дії формулярного процесу претор мав право дава-ти позов, виходячи з принципу добра, справедливості, а не з наявності норми права. Була розроблена ціла
  6. § 1. Поняття та види римських договорів
    Римські юристи визначали, що зобов’язання виникає із двох основних юридичних фактів: договору та делікту. На практиці ж найбільш поширеним, а тому й найважливішим джерелом (підставою) зобов’язань у Давньому Римі був договір. Договір (contractus191) — це домовленість (узгоджене вираження волі) двох або більше сторін, спрямована на досягнення певного правового результату, а саме: виникнення, зміну
  7. 75. Поняття та види відпусток за трудовим законодавством
    Одним з видів часу відпочинку, що передбачений трудовим законодавством, є відпустки. Стаття 45 Конституції України передбачає право кожного, хто працює, на відпочинок, яке забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки. Порядок надання відпусток регулюється КЗпП, Законом "Про відпустки", а також іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами. Відпустки за своїм
  8. § 2. Сервітути: поняття і види
    Потреба в обслуговуванні однієї земельної ділянки за рахунок іншої виникала досить часто Наприклад, земельний наділ, який має всі необхідні якості, зручності й переваги, після смерті власника перейшов до двох синів у спадщину. Його було поділено між ними в такий спосіб, що один з них — Клавдій змушений добиратися до своєї ділянки через ділянку брата Тіція Брати мали добрі стосунки між собою, тому
  9. § 1. Поняття і види джерел римського права
    Насамперед звернемося до деяких правових понять інститут права (інститут правовий) — розпіл галузі права. регулюючий невелике КОЛ^ ррипрідццу ryrnini iniv піпіт- син (наприклад, право власності, зобов’язальне право, право спадкування); інститути права, що регулюють однорідні суспільні відносини, об'єднані загальними ознаками. складають галузь права (цивільне право, кримінальне право,
  10. § 2. Поняття, загальна характеристика та види речових прав
    Слід зазначити, що джерела римського права не містили визначення речового права. Однак існувало посилання, що приватне право поділяється на право, яке стосується речей, і право, що стосується позовів. Перший «блок» відносин приватного права являв собою не еквівалент сучасного розуміння речового права, а охоплював усі норми, що регулюють майнові відносини, тобто майнове право. Згодом у складі норм
Портал "Изба-Читальня" © 2014-2015
info@knigi.link




Рейтинг@Mail.ru